Якщо вірити Пушкінській сентенції, буцімто геніїв поміж інших людей вирізняє парадоксальність мислення, то переважну більшість українців, а також росіян і білорусів можна вважати геніальними. Наше улюблене традиційне святкування Купальської ночі – чим не парадокс?

Коли свідомість мирно адаптується до християнських постулатів, практично не відкидаючи прадавніх слов’янських вірувань, тоді й з’являється така своєрідна еклектика. До Купала, язичницького ритуального дійства уславлення Дажбога (бога Сонця), в пізніші часи ми спокійнесенько долучили Різдво cвятого пророка Іоана Предтечі й таким чином спорудили собі на забаву свято з подвійною назвою – Івана Купала. Така вже ментальність наших народів – романтична та поетична. Саме через неї не змогли ми відмовитись від своїх улюблених ще пра-пра-прадідівських красивих обрядів, присвячених вшануванню молодості, краси, кохання й очищення. Як святкували протягом багатьох століть, так і понині зберігаємо свято.

Не спали в Іванову ніч і білоцерківські «генії», адже, за народними уявленнями, з 6 на 7 липня все на землі оживає й бенкетує: з’являються на світ добрі й злі духи – домовики, мавки, русалки, польовики, трави набувають особливої цілющої сили, а звичайні вогонь і вода – магічних властивостей, дарують здоров’я, силу, міцно єднають люблячі серця. Як і кожного року, численна місцева когорта шанувальників казково-таємничих купальських обрядів зібралася на березі Росі та завдяки старанням відділу культури і туризму Білоцерківської міськради розважалась у своє задоволення: аплодувала учасникам святкового концерту, змагалася в різноманітних веселих конкурсах, перетягувала канат, азартно розбирала й топила гільце марени. Дівчата ж, звісно, назустріч судженим пускали за річковою водою (на диво теплою-теплою) пишні віночки, придбані, в основному, в підприємливих пенсіонерок (цьогоріч доля коштувала 10 грн.). А потім зайнялося велике купальське вогнище, в якому спалахнула обрядова лялька – символ нечистої сили.

Насамкінець мали йти на пошуки чарівної квітки папороті, що розквітає лише опівночі на Купала. Однак через примхи капосної дощової погоди навряд чи хто й наважився.

Ой, купався Іван, та у воду упав,

Було ж тобі, Іваночку, не купатися,

Зі старими бабами розпрощатися,

З молодими дівками цілуватися.

Що ж, почекаємо наступного року – може, котромусь із білоцерківців таки пощастить знайти незліченні скарби. Тоді, коли ваша ласка, не забудьте й з нами поділитися!

Олена Литвинова