Мабуть, будівничим БРУМу початку 19 століття і в кошмарних снах не могло наснитися того, що зараз відбуватиметься за його брамою, – веселився 11 червня серед молодого білоцерківського тусняку Андрій Биковець, головний ідеолог мистецького об’єднання Free Zone.
Де тільки й береться в нього та енергія вже вчетверте звалювати на себе купу промоутерсько-організаційної мороки, вишукувати необхідних талановитих людей з реліктовим ставленням до заробітків (плювати на гроші – мистецтво понад усе!), знаходити спонсорське «бабло» й сценічні майданчики та «бацати» дійсно суперові арт-перфоменси, аби молоді місцеві мізки таки наповнити українським якісним інтелектуальним мистецьким продуктом?! І це, помітьте, при тім, що всі Андрієві клопіткі запарки абсолютно безплатні для їх споживачів – вхід вільний. За що йому, звісно, щире й велике мерсі.
А тепер – увага! Пропонуємо тест. Хто розуміє, що ховається за фразою «ОЯК Нерозгадані Самі Свої (запалювали) Небо Ночі в (роковому) Postsense»? Не «в’їжджаєте», бо не в форматі? Тоді й справді виходить, що рок-н-рол живий, а ви ще ні. Негайно починайте цікавитись слухами (маються на увазі не олдово-пенсіонерського «маде ін», а інтернетівського виробництва). Бо ж там, «в сєтях», заздалегідь зазначалося: учасниками мистецької акції «Старий БРУМ» будуть означені вище виконавці, рахуйте – 5 гуртів, котрі наживо й «на шарка» виконуватимуть якісний рок – справжню чесну музику для справжніх «фрізонівців», тобто вільних, розкутих, незагламурених, коротше кажучи – неформалів за складом мислення, не здатних «хавати» й «пертися» на тупій солодко-нудотній попсі.
Читати далі тим щасливчикам, хто вдало пройшов тестове випробування, необов’язково. Ми не будемо чіплятися й оцінювати балами виконавців, складність композицій чи професійну крутість техніки володіння голосом та інструментами. Тим паче, що участь і перемоги у найвідоміших фестах більшості заявлених гуртів говорять самі за себе та ще за те, що для Білої Церкви взагалі вже сам факт проведення подібного рок-концерту заслуговує на мегасхвалення. Тож пишемо для тих бідолашних, хто все «провтикав», аби знали, за чим жалкувати.
Отож, інформуємо. На затравку, чи то пак, на розігрів ще млявої, тільки-но зібраної туси подавалася «свіжа кров» білоцерківського рок-організму під назвою «Небо ночі». Маємо зазначити, що місцеве «Небо…» виглядало доволі важким (хардовим) і глибоким (за змістом своїх україномовних текстів). «Ти свою душу відпусти…», «йди на пошуки свого шляху..» – запрошував публіку вокаліст гурту В. Вітренко (себто – до свободи). Таким чином він відразу вписав до свого реєстру кількох адептів, що затрясли хайєрами та викинули «козу». Заохотити людей відірватися на повну «небесні» хлопці намагалися власним прикладом, старалися так, що в барабанщика навіть паличка зламалася. Загалом, несподівано приємно вразили, адже на розігріви зазвичай ставлять музик іншого (читай – гіршого) ґатунку. Мабуть, виконавці це й самі добре розуміли, бо насамкінець чемно попросили «Плач за мною…» й зникли, як і їхня «Тінь від забутих міст».
Далі, за сценарієм, аби люди не надто вже налягали на пиво, а більше рухалися, на сцені з’явилися хедлайнери рок-дійства «Самі Свої», київський гурт з кам’янець-подільським колоритом (звідти родом соліст, автор текстів О. Сухарєв). Білоцерківські панки одразу розгорнули свій стяг, а натовп перестав розглядати один одного й поринув святкувати «75-річчя від дня народження Вінні Пуха», пригадувати нещодавнє гуляння Івана Купала, збиткуватися над парадоксами стосунків українців Дністрянщини, окреслювати не вельми привабливі особливості українського національного менталітету та разом із самобутнім колективом «Самих Своїх» завершувати відведений їм час для виступу виголосом: «Слава Україні!».
Найбільш серйозним та вдумливим слухачам, а також найбільш тонкослізним (на кшталт присутніх на БРУмівській акції діток-емо) припав до смаку Postsense, створений на місцевих теренах, аби власною досить специфічною похідною від блюзової форми, етнічних елементів та сучасних прогресивних рок-течій привертати увагу громадськості до всіляких там проблем. В їхньому списку «війни, екологія, соціальна несправедливість, егоїзація та деградація особистості у сучасному суспільстві та все, що має відмінність між «так є» і «так повинно бути». І хоча вродлива й голосиста В. Самандас попереджувала: «Не стогни, тебе ніхто не чує…», однак тужливо-народною піснею «Що ж то, мамо, за дерево?», The moment of melanсholy та віршиками з «Чорним текстом» особливих веселощів не дочекаєшся. Проте привернеш увагу і заслужиш респект за свою творчість – це точно. З чим їх і вітаємо.
Так і нерозгаданим для нас чином найбільше «завели» публіку саме свої (в сенсі – місцеві) «Нерозгадані», котрі кликали «божеволіти разом». Чи то справді, як стверджують усі п’ятеро учасників гурту, «їхня музика таємничо впливає на виділення феромонів», чи то окремий твір «Порнолюбов» так на всіх подіяв, але верещати й «слемитися» «чели заходилися» саме під час їхнього виступу. А хто ж насправді були найбільшими й найгарячішими прихильницями творчості «Нерозгаданих», ніхто так і не зміг вирахувати. «Медсестри чи доярки?» – цього не знали навіть самі музиканти. Ну, «Нерозгадані» – такими вони й є, і додати тут нічого.
Аби розпашілі меломани трохи перевели подих та підготувалися до «важкої артилерії» «Оркестру Янки Козир», на сцену піднявся один із спонсорів заходу – лідер Білоцерківського осередку Партії регіонів Олександр Олійник, який запропонував юнацькому зібранню позмагатися в інтелектуальній вікторині історичного спрямування. Мудрагелів чекали призи від пана Олійника, тому охочих «засвітитися» розумом не бракувало й після кількох невдалих спроб «горішок знань» таки було розколото, правильні відповіді отримано, презенти розібрано й за них регіональному керманичу від переможців красно подякувано.
Настав час вітати останніх хедлайнерів, окрасу арт-перфоменсу – київську формацію «ОЯК», що має всі перспективи стати культовою… на чужоземщині, звідки рідко й навідується в Україну (що тут ловити, адже «нема пророків у своїй Вітчизні»). Їх емоційне, експресивно-епатажне, містично-заворожувальне арт-готік-фолк-класик-рок-шоу пасувало старовинним БРУМівським обладункам найліпше. Фантастична енергійність самої шаленої Янки вкупі з високопрофесіональною роботою музикантів та бек-вокалісток зривала дах усім присутнім. Виконавці спромоглися запалити не «свічечку», як співали, а справжню етно-рокову пожежу. Змінювалися костюми й світло, «стрічка за стрічечкою» нанизувались усе нові й нові пісні, перетворюючи солістку чи то на розбійницю, чи на відьму. А вуха й мізки слухачів по вінця переповнювалися загадковими етно-мареннями й очі неможливо було відірвати від вражаючого розмашистого етно-шабашу. Враження – як від своєрідного ефекту «розірваної бомби», коли ошелешений і оглушений світ спочатку завмирає, потопаючи в звуках, а згодом просто шаленіє від пережитого потрясіння. Тут уже навіть про початок фінального матчу світового футбольного чемпіонату якось не пригадувалось – усе, навіть найголовніше, відсторонювалось, музика зачакловувала. Хотілося ще, та як завше, хорошого багато не буває. Проте «ОЯК», що навряд чи ще колись з’явиться в нашому місті, закликав «покинути геть думи сумні» й «без надії таки сподіватись». Янка змовкла, концерт завершився. «Зе енд», як то кажуть. Але не забувайте – далі буде. Андрій Биковець пообіцяв. Цікавтеся слухами на форумі міста Біла Церква, я вам кажу.
Олена Литвинова
