kopiika.com.ua

Блиск і злидні…журналістики

Переглядів: 200Коментарі: 0

Усе у світі змінюється. Майже все – окрім вина, коньяку й смердючого сиру – у гірший бік. Ковбаса й молоко псуються від мікроорганізмів, а журналістика, наче людина, – від його величності Часу. Точніше, від нових реалій новітніх часів. 

«Журналістика» – звучить  гордо?

Журналістику називають четвертою владою. Колись називали серйозно, тепер – усе більше з іронією. У першу чергу тому, що друковане слово (телевізійна картинка, аудіозапис) поступово втрачає ознаки реальної влади. Влада передбачає похідні: вплив, відповідальність, престиж, статус.

На зорі ремесла всього такого ЗМІ мали:    вони на виду, друкують лише беззаперечних авторитетів, які погоджуються «відповідати за базар», тобто – мають ім’я, фінансову незалежність, ідеологічну самостійність, моральну відповідальність за чесність і порядність власного «я». 

Згодом часи змінилися, як і ЗМІ в технологічній ері. Їх побільшало, вони поділилися на сфери, пришвидшились і, почасти, геть утратили особистісність.  З появою інтернету ще й знахабніли, заангажувалися, стали безликими й, відтак, майже безвідповідальними. Це не могло не позначитися на престижі та впливі. 

Щоправда, наразі деякий вплив залишається, але весь час зіщулюється, звертається в трубочку чи згортається на кшталт туалетного килимка.  Добре пам’ятаю момент останнього відчутного «згортання». Після перемоги Януковича на президентських виборах відбулося помітне зрушення не лише «на даху» журналістської будівлі, але й у підвалинах, у принципах, баченнях і передбаченнях. Абсолютно переконаний, що «бригада»  успішно застосувала проти тогочасної преси політтехнологію щодо дискредитації опозиційної  до «легітимного» преси. Вибрала своєрідний «пул» видань, телеканалів і телепрограм, виділивши грандіозні фінанси «своїм», не залишивши «чужим» нічого, окрім закону. «Чужих» тоді не кидали до буцегарень, не хапали під білі рученьки, а просто перестали помічати. Мовляв, – кого там помічати? Нехай базікають!

 Дуже скоро національний загал призвичаївся й прийняв нові «правила гри», що миттєво позначилося на престижі й  статусі журналістського ремесла, якщо, звісно, це ремесло не в газеті «Сегодня», не на ТРК «Україна» чи ТК «Інтер». Можете не погодитись, але, на мою думку, медійний «пофігізм» став одною з причин подальшого скочування держави до рівня латиноамериканської автократії, до революції й навіть війни. Коли держава свідомо зневажає пресу, тоді втрачається зворотній зв'язок. Автократ не знає настроїв мас, адже його профінансовані холуї показують і описують  суцільний громадянський «одобрямс». Януковичу теж показували, як і лівійському лідеру Каддафі, а потім – бац! – «нежданчик»!     

Що змінює ЗМІ? Інтернет, політика та «нікнейми»

Не хочу сказати «вбивають», але змінюють безумовно. Масова інформація стає миттєвою, вжитковою, без найменшого нальоту художності, як дешеві пиріжки на базарі, аби лиш терміново вгамувати голод. Не треба художності? ОК, не буде. Без художності не потрібні «художники», що «ліпили» візерунки словами та з гордістю ставили підпис. Підписи замінили «ніки», псевдо чи й зовсім нічого. Нема підпису – нема з кого спитати. Нема з кого спитати – ліпи що завгодно, пиши «джинсу», їж, пий, насолоджуйся газетним «ліваком» і не про що не турбуйся, адже однак всі помруть – грішні, праведні та навіть святенники.

У провінції ситуація ще гірша. Незалежних ЗМІ фактично не залишилось. Відтак, медійники перетворилися з високооплачуваних і колись висококваліфікованих вільних художників на «офіціантів» із застиглою посмішкою на вустах і німим запитом у прижмурених хитреньких очках – «чого ізволітє?». Відповідно, споглядаємо реальне падіння довіри в суспільстві до всіх без винятку інформаційних засобів. Спитайте в ближніх,  – чи довіряють вони масмедіа. Напевно, не дуже. А якщо не довіряють, тим паче без колишніх «естетизмів» і популярних прізвищ, то «на кой» узагалі платити, якщо безкоштовного «лайна» вдосталь «плаває» в мережі, на шпальтах та екранах. 

У суспільстві серйозно говорять про кризу ремесла та навіть про безповоротний «кирдик» паперових видань і класичної журналістики як такої. Для підтвердження гіпотези  вказують на безперервні низькопробні ток-шоу по «ящику», на засилля партійної та корпоративної  преси й на кількість бюджетних місць на факультетах журналістики. Останнє показує реальний запит держави на висококласних академічних писак.          

 Це погано чи добре? Ні перше, ні друге, а третє – такий тренд і вимоги, такий час і така «всеїдність». Чи є вихід? Вихід завжди є, навіть коли здається, що нема. Наприклад, створення незалежних суспільно-громадських відеоресурсів, ТРК, паперових видань, які житимуть не з якоїсь конкретної кишені, а від проданих рекламних площин. Щоправда, формат передбачає домінацію в ремеслі, народний респект і цілковиту довіру. Тобто реальні суспільно-громадські ресурси змушені будуть піднімати професійну планку до небес, залучати до роботи найкращих із кращих, користуватися найбільш просунутими технологіями та, напевно, податковими преференціями на державному рівні. Звісно, це лише теорія. На практиці буде складно. Але ж хто обіцяв, що буде легко. Легко буде пізніше, коли, врешті-решт, усі помруть. Але то вже зовсім інша історія…

Олександр Виговський