kopiika.com.ua

Чи варто називати вулиці українських міст іменем Степана Бандери?

Переглядів: 571Коментарі: 0

Досить часто в мережі, на телебаченні чи на радіо виникає запитання: «Чи варто називати вулиці українських міст іменем провідника ОУН Степана Бандери?» Це запитання використовують як громадські діячі, так і політики, щоб завоювати собі прихильність аудиторії. 

Питання, на перший погляд, досить дражливе. Чи й справді Бандера є непересічним героєм для всіх українців? Чи не є він тимчасовою фігурою, що виринула з історії у відповідь на теперішній стан у країні? Чи й справді він має право називатися провідником, бо ж чимало людей стверджує, що на його совісті не лише визвольна боротьба, а й досить серйозні злочини проти людяності – такі-от, як геноцид та допомога нацистській Німеччині в  переслідуванні євреїв та Холокості? 

Цей та декілька інших міфів, що пов’язані з визвольним рухом українців з ОУН-УПА та з нацистськими загонами, які складались з ОУНівців, ми спробуємо розвіяти в цій статті.

Міф перший: «ОУНівці – антисеміти»

Факти. Під час дослідження архіву одного з керівників ОУН Лебедя було знайдено сенсаційні факти. Документи з архівів СБУ розказали, як цей міф створювали наприкінці 50-х років з політичною метою – дискредитувати тодішнього західнонімецького міністра Теодора Оберлендера. Улітку 1941-го він був у Львові. Документи показують, як шукали та готували свідків, як проводили судове засідання. Також документи з архіву Миколи Лебедя розповідають про участь євреїв в українському підпіллі, показують, що українське підпілля, особливо в післявоєнний період, намагалось налагодити співпрацю з євреями.  

У підручниках КДБ міститься інформація, що в  1947-му році представники єврейських націоналістичних кіл намагалися встановити зв'язок з українським підпіллям та Романом Шухевичем. 

Є безліч фактів, що євреї  були й воювали в лавах ОУН-УПА.  Багатьом в Україні відоме ім’я героїчної дівчини, єврейки за походженням Сельми Кренубах. Схоплена фашистами Сельма мала бути розстріляною, як і тисячі інших євреїв, але під час атаки солдатів УПА на в’язницю дівчина була врятована і, вступивши до цієї армії, довго воювала з фашизмом. У статті газети «Вашінгтон пост» Сельма Кренцбах розповіла про героїчну боротьбу УПА і свою любов до українців. 

В Ізраїлі вона була секретарем Міністерства закордонних справ і пізніше трагічно загинула.

Лікар Абрагам Штерцер і його брат Арієг та їхні сім’ї, що за своїм світоглядом були переконаними сіоністами, мужньо воювали в УПА, чудово володіли українською мовою. Абрагам Штерцер лікував не тільки поранених і хворих солдатів УПА, але й місцеве населення, за що був дуже шанований серед українців.

Не можна не згадати відомого Самуеля Неймана, героя УПА. Був він відомим лікарем і лікував усіх, хто в цьому мав потребу. Щоб урятуватися від неминучої загибелі і врятувати матір, Самуель таємно передав листа зв’язковим УПА, а СБ зуміла вирвати лікаря та його маму з рук фашистів. 

З підробленими документами на псевдо «Максимович» Нейман вступає в лави УПА, де встановлює прямі контакти з начальником штабу – Олексою Гасином. Десятки солдатів УПА врятував цей талановитий лікар. Сотні євреїв були солдатами й офіцерами УПА, лікарями, медсестрами й санітарами та працівниками інших ланок життєзабезпечення цієї підпільної армії. Майже всі томи «Літопису УПА» рясніють інформаціями про героїку євреїв, що боролися в лавах УПА як проти фашизму, так і проти комунізму. І чимало їх загинуло в боротьбі за волю України і за честь єврейського народу. То про який антисемітизм може йти мова взагалі?!

Міф другий. Степан Бандера, Роман Шухевич та всі члени ОУН були агентами Гестапо, СС, СД чи Абверу й лише виконували завдання цих служб. УПА також постала з волі спецслужб Третього Рейху й воювала на боці гітлерівців.

Факти. Витоки міфу лежать у хибному розумінні періоду співпраці ОУН з нацистською Німеччиною в 1930-х — на початку 1940-х років. ОУН стала співпрацювати з Німеччиною з геополітичних міркувань: Німеччина була традиційним супротивником Польщі. Ще Українська військова організація (УВО) мала контакти з розвідкою демократичної Веймарської Республіки в 1920-ті роки. Німеччина залишалася єдиною реальною силою, здатною кинути виклик і Польщі, і  СРСР, тому  після розколу ОУН бандерівці та мельниківці й надалі співпрацювали з німцями. ОУН(б) через контакти з Абвером і окремими генералами — симпатиками українського визвольного руху – налагодила військову підготовку членів організації. В обмін на розвіду-

вальну інформацію націоналісти мали змогу проходити вишколи при воєнізованій охороні заводів, у робітничих командах і поліцейських школах у німецькій зоні окупації Польщі. До того ж організація створила мережу незалежних від німців військових курсів, які відвідували всі її члени аж до Степана Бандери включно. 

Із членів ОУН сформували два батальйони «Нахтіґаль» і «Роланд». Вони мали виконувати розвідувально-диверсійні завдання. Та після початку війни функції «Нахтіґаля» звелися до охорони комунікацій, а «Роланд» участі в бойових діях узагалі не взяв. До слова, «Нахтіґалем» з українського боку командував Роман Шухевич. Однак під час формування батальйону його бійці відмовилися принести присягу Німеччині, а присягнули на вірність лише Україні.

Примітно, що в цей самий період 1939–1941 років союзником Третього Рейху, причому цілком офіційно, був Радянський Союз. Чи значило це, що Сталін став агентом Гітлера? У цій грі кожний намагався переграти один одного, маючи власні інтереси.

Ні про яку агентурність вищого керівництва ОУН(б) або сліпе виконання бандерівцями наказів німецьких спецслужб не може бути й мови. Оунівці мали власну логіку боротьби — здобуття незалежної Української держави. Усі зусилля, зокрема й військова співпраця з німцями, були підпорядковані саме цій меті. Свої плани ОУН від гітлерівців приховувала. І Акт відновлення Української Держави 30 червня 1941 року став моментом істини в стосунках ОУН з Німеччиною. Стало очевидним те, що насправді німецькі нацисти та українські націоналісти — вороги.

Міф третій. Світовою спільнотою було засуджено Бандеру й ОУН та визнано їх учасниками Холокосту.

Факти. Єдине, на що можуть опиратися ті, хто проголошує такі тези, – резолюція Євросоюзу від 2010 року, яка була спровокована наданням Президентом Ющенком Бандері звання Героя України. Тож за це й схватилися антиукраїнсько налаштовані елементи – задля роздуття міфу про демона Бандеру. 

Але хотілось би зауважити, що такі заяви євроспільноти ЗАВЖДИ продиктовані зовнішнім тиском, а в 2010-му, ми пам’ятаємо, Московія мала досить потужний вплив на Європу. Для прикладу нагадаю про резолюцію Генасамблеї ООН за номером 3379 від 1975 року, де сіонізм був визнаний формою расової дискримінації. Це теж відбулося за певних обставин, оскільки на той час мав шалений вплив Арабський блок, який був антагоністом Ізраїлю. Але за два десятки років цю резолюцію було скасовано, тож і антибандерівську скасують, як тільки почнуть вивчати історію не зі слів радянських ідеологів.

Також для прикладу наводять вислів президента Ізраїлю про те, що українці й ОУНівці винні в убивствах євреїв під час Другої світової війни. Але очільник єврейської спільноті в Україні Йосиф Зісельс у своєму інтерв’ю зазначив: «Я не можу з ним погодитися. Він людина похилого віку. Він несе на собі стереотипи минулого, історіографію, яка на сьогодні не вважається об’єктивною. Він вихований на радянській історіографії. Ізраїль, принаймні старше покоління, досі живе під її впливом. Він не відображає думки молодих. Адже молоді,   релігійні ізраїльтяни в нас стояли на Майдані. Такі погляди, які він висловив, – це вчорашній день. Про що він каже? У 2007 році Президент Ющенко приїхав у Ізраїль, делегація прийшла до Яд Вашем і попросила показати документи, які свідчать про причетність Романа Шухевича до подібних злочинів. Але ніхто нічого не зміг показати. Цей стереотип не передбачає доказів, ніби всі це знають. Ні, не всі це знають. Я, наприклад, не довіряю тому, що не стоїть на підтвердженні архівних достовірних документів».

Міф четвертий. Причетність Степана Бандери до звірств то злочинів проти людства під час німецької окупації.

Факти. Злочини проти людства в післявоєнний період розглядалися на Нюрнберзькому процесі. У справі розглядалися як і особистості, так і організації. Декілька українців справді були засуджені, і строк давності в цьому випадку необмежений. Проте, всупереч штампам кремлівських пропагандистів, Степана Бандери на лаві підсудних не було. Результатом роботи міжнародного суду стали 42 томи справ. Однак у  СРСР російською мовою переклали тільки 7. 

Це дозволило радянським псевдоісторикам вдатися до масштабних фальсифікацій. Вони відшукували вирок Бандері та його однодумцям в одному із нібито не виданих томів. Проте історичні факти, які десятиліттями намагається приховати Москва, спростовують цей міф. Дійсно, ім’я Степана Бандери в матеріалах Нюрнберзького трибуналу є. Але аналіз документів свідчить: жодна згадка не може бути використана проти нього. У підсумку – Нюрнберзький трибунал не засудив ані Степана Бандеру, ані інших членів ОУН-УПА за військові злочини. 

Проте російська пропаганда вперто намагається довести: буцімто Бандера й ОУН-УПА прислуговували нацистам. Але в судових справах Нюрнберга Степан Бандера постає ворогом, а не союзником гітлерівської Німеччини.

Тож можна підсумувати – постать Степана Бандери непересічна. І він є героєм для всіх українців, які підтримують ідею незалежності України, оскільки все своє життя поклав на те, що й тисячі наших сьогоднішніх героїв – на боротьбу за самостійність нашої держави. 

Тож запитання: хто не вважає Бандеру героєм? Ні, не ті, хто переживає за частину національних меншин і роль Бандери в їх цькуванні. На мою думку (що  підтверджується зруйнованими вище міфами), лише ті, хто будь-яким чином не зацікавлений у нашій державності. 

Чому варто називати вулиці українських міст іменем Степана Бандери? Та тому, що саме його пророцтво справдилось із вражаючою точністю: «І настане час, коли один скаже: «Слава Україні!» І мільйони відповідатимуть: «Героям слава!» (Степан Бандера).

І серед цих мільйонів були не лише українські націоналісти, а й безліч людей з різних куточків нашої України. Усі, хто гордо йменує себе українцем, не залежно від національності.

Досліджувала

Леся Поліщук

Використані джерела: «Літопис УПА»;  «Nürnberg trials» ENCYCLOPEDIA BRITANNICA;  матеріали «Національного інституту пам’яті»; матеріали «Центр досліджень визвольного руху»; Lawrence, Geoffrey (1947). “The Nuremberg Trial”. International Affairs; інтерв’ю Йозефа Зісельса «Громадському радіо»; «UN Resolution on Zionism» (1977)  SIDNEY LISKOFSKY, The American Jewish Year Book; оприлюднений СБУ архів Миколи Лебедя.