kopiika.com.ua

Хоча б не заважайте…

Переглядів: 640Коментарі: 0

Елемент механізму тимчасово зупинився на реабілітацію – просимо залишатися на своїх місцях

Український народ звик цінувати й оберігати пам'ятки минувшини. Ці особливі місця прикрашають і є гордістю жителів, заманюючи допитливих інтуристів приїхати й поповнити місцевий бюджет. Ті, інтуристи, фільмують себе на тлі старожитностей, мотивуючи інших цікавих «забігати на наш вогник».

Білоцерківська земля багата знахідками сивої давнини. Одна з них, про яку чомусь не згадували довгі роки, – усім відомий білоцерківський Горбатий міст, що з'єднує декілька районів Київщини. Водії знають його на дотик, наче власну дружину, відтак і не підбирають «подячних» слів у бік відповідальних осіб, що «довели й покинули». Авжеж, «дідусеві» наразі майже вісімдесят, відтак старенькому потрібна турбота, увага та реанімація з реабілітацією від молодшого покоління. Це ж природно як сніг узимку.

Проте десятки років ніхто не брався за холодну воду. Аж раптом такий «когнітивний дисонанс» – Горбатий  міст і ремонт в одному контексті.  Крайня муніципальна адміністрація насправді здивувала містян – узяла та й узялася за вісімдесятирічного «ветерана», усім опонентам у пику. На вулицях заговорили про міст, про нові труби на старих комунікаціях, про дороги з новенькими святковими тротуарами, алейками, бульварами, набережною. Місто змінюється на очах, у ньому приємно провести час «оупенеєр» разом із дітьми та онуками, у комфортному міському просторі оновлених вуличок.

Повертаючись до мосту

І ось у розпал нарешті позитивних відгуків про «нову команду» вищезгадані опоненти тягнуть у своїх вузлуватих долонях свою ж ложку дьогтю в нашу діжку з медом. Авжеж, всенародний «одобрямс» від білоцерківців звучить як похоронний марш їхнім політичним амбіціям.    Що-що, а дякувати за гарну роботу ці громадяни не навчені, проте добре вміють огульно критиканствувати заради самого критиканства. 

У цій історії тішить одне: говоруни та пустопорожні балакуни ніколи не витримують конкуренції з будівничими, з майстрами й роботягами. Ось і придумали завадити. Так, не допомогти, не посприяти а… ледь не блокувати ремонт вкрай потрібної місту споруди. Під приводом  буцімто завищеної калькуляції. Балакуни зайнялися своєю прямою справою – намагаються заговорити важливе будівництво, нічого не зробити й завалити важливу справу.  Деякі «спеціалісти», учасники круглих столів і настільних  кругів «зуб дають», що міст можна зробити ледь не безкоштовно – своїми силами або майже безкоштовно – усього за 10 млн грн. 

Правда, постає запитання – чому за багато-багато минулих років ніхто своїми силами не насмілився? Було б прекрасно! Місцевий бюджет зберіг би кошти, усі залишилися б задоволеними й заслужено пишалися собою. Аж раптом, коли нарешті хтось почав не говорити, а працювати, – на  обрії «намалювалися» видатні зодчі-мостобудівники. Щоправда, самопроголошені, без жодного досвіду й  «клямки» в потрібному місці. Вони гадки не мають щодо процедури ремонту таких складних об’єктів, як мости, щодо фактичної реалізації проекту, щодо… 

Власне, вони не мають гадки ні про що реальне, тому що самозакохані, тому що неуки та фантазери. Не замислюються над складністю дозвільної процедури, яку винесла на плечах муніципальна команда перед запуском ремонтних робіт. Їм плювати, що завдяки цьому сполученню Біла Церква може дихати й більш-менш упевнено дивитися в майбутнє; що, незважаючи на попередні кризи,  у місті  працюють підприємства, завдяки яким надходять податки, а бюджетні цифри на рахунках – хто б і що там не казав – рухаються в  правильному напрямку до «+». 

Саме тому старенький міст є стратегічним елементом великого механізму, який удень і вночі «фуричить» задля нашого блага. Він неодмінно має працювати, щоб ми з вами працювали також. Але самому йому не впоратись, тому що міст – об’єкт, і, щоб «оздоровитися», мусить пройти необхідні кроки. Звісно, за людської кваліфікованої допомоги.  У проекті зазначено: 

• ремонт прогонової будови;

• ремонт елементів опор;

• заміна дорожнього та пішохідного полотна;

• приведення геометричних параметрів під'їздів, мостового полотна до нормативних показників;

• улаштування водоскидних споруд з проїжджої частини та зливоприймальних колодязів; 

• перевлаштування мережі освітлення; 

• монтаж огородження;

• організація дорожнього руху.

Як думаєте, – чи  можна зробити все це за копійки, подолати законодавчу процедуру, повзаючи, так би мовити, під колючим дротом, побудувати щось серйозне дилетантським базіканням? Ніхто ж не відмінив жорстку Постанову Кабміну №198 від 30 березня 1994 року «Про затвердження Єдиних правил ремонту й утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони». У розділі 4 статті 40-ї безапеляційно сказано: «Ремонт і утримання дорожніх об'єктів повинні виконуватися відповідно до технічних правил ремонту й   утримання  автомобільних доріг   загального  користування  й  технічних  правил  ремонту  та утримання  міських  вулиць  і  доріг, що затверджуються відповідно Укравтодором,  Держбудом  і  Держжитлокомунгоспом за погодженням з Національною поліцією». 

Хто не знає – ці інстанції швидко й безболісно не пройдеш.

Про цифри й не лише…

Згідно з тендером проект ремонту моста  спочатку коштував 32,5 млн. Білоцерківці погодились під відповідним девізом – зробити добре, один раз, надовго, а не абияк за 10 мільйонів – і щоб за рік-два переробляти. Цей міст, насправді, рідний не для одного покоління містян, відтак мусить таким і залишитися,  щоб наступне покоління не лише шанувало «пам'ятку», а й  користувалося нею в повному обсязі.  

Згодом, після прозорих торгів, муніципалітету вдалося знизити суму на 4 млн грн. Дорога до цього тендера та публічних закупівель не була встеленою ромашками та трояндами. Міське керівництво півтора року чекало лише сам проект від ліцензійованої установи, яких на всю Україну лише чотири.  Після була експертиза інженерної досконалості та кошторису. Завдяки мінорному настрою експертів стоси документації повертали 3 рази. Тільки потім  черга дійшла до системи публічних закупівель Prozorro. Опоненти кажуть, що сума буцімто завелика, але подібні роботи почасти коштують у рази дорожче. 

Наприклад, проект ремонту моста сполученням Одеса – Рені становить  100, 28 млн гривень. Тамтешня адміністрація пішла на витрати. Боже збав економити на безпеці! Зважте,  Горбатий міст пролягає над залізницею, відтак дешевизна й «халява» загрожують

вилізти боком. 

Післямова

Погодьтеся, краще мати та експлуатувати, аніж залишитися з розбитим коритом та купою невирішених проблем. Тож якщо не тямиш допомогти, то хоча б не заважай. 

«Активістам-імпресіоністам» краще визначитись: вони за благо для міста, чи проти мера, чи просто за себе. Мовляв, подивіться: ми є, ми продовжуємо «бузу» заради «бузи», а відтак не забудьте про нас на наступних виборах. 

Якщо сформулювати це коротко та образно, прозвучить на кшталт: «Вибери мене, вибери мене, пташка щастя завтрашнього дня». 

Якщо ж вони справді за Білу Церкву, то нехай ліпше готуються до урочистостей: вишивають рушнички, прасують краватки, випікають короваї. Бог дасть, узимку відкриється оновлений красень-міст. 

Анела Олексова

Фото Антона Мороза