kopiika.com.ua

Хто має жити за інструкціями, або Волонтерське немирне буття

Переглядів: 176Коментарі: 0

Волонтери України, як громадська формація, зараз являють собою унікальне явище. Інколи виникає думка, що волонтерський рух – прообраз тенденцій для створення нового українського громадянського суспільства, де діють прерогатива справедливості, принцип «отримує той, хто заслуговує», де є реальним братерство, взаємовиручка та взаємоповага до тих, хто насправді робить і не кидає слів-обіцянок на вітер. Тому й не дивно, що довіра до волонтерів, як до найбільш чесного прошарку суспільства, наразі в українців є доволі сильною. Тож коли волонтери озвучують ті тенденції, які, на їхню думку, несуть загрозу для українського суспільства, громада до них дослухається.

Так нещодавно волонтерів обурила тривожна новина про можливість введення нового документа – «інструкції», яка жорстко регламентує присутність волонтерів у зоні ООС.

16 серпня в українській столиці на інформаційному майданчику «Українського кризового медіа-центру» в онлайн-режимі відбулася прес-конференція, ініціаторами якої виступили волонтери кількох регіонів України, які займаються всебічною підтримкою та допомогою бойовим підрозділам військових, що воюють на Сході України. Приводом для зборів на такому всеукраїнському майданчику стало основне питання: запровадження особливого виду інструкції щодо перебування бойових волонтерів у зоні проведення Операції об’єднаних сил (ООС). 

Перед прес-конференцією голова Білоцерківської волонтерської групи Юрій Москаленко наголосив, що колись, ще під час АТО, уже була спроба встановити інструкцію – для обмеження проїзду волонтерів на сторону військового конфлікту: «Ще на початку війни намагалися ввести в дію подібну «інструкцію» – тоді  це був наказ Генштабу.  Але через підняту хвилю обурення волонтерів, бійців, громадян України виявилося, що начебто це було випадкове опублікування незатвердженого документа… 

Тепер тему перебування в зоні військових дій цивільних осіб знову підняли. З яких причин? Спадає на думку, що використовується привід – про небезпеку для цивільних, про «витік інформації» тощо – аби прибрати звідти живих свідків подій, що наразі відбуваються у військовій зоні. 

Що стосується перебування цивільних у  зоні ООС, то я сам обома руками – «за» те, щоб туди не їздили ті, хто хоче лише «піаритися» за рахунок бійців, які щодня ризикують життям на першій лінії. Насправді ж ніхто з волонтерів не заперечує необхідності пропускної системи: необхідно розмежувати волонтерів, які, припустимо, їздять по школах, дитячих будинках прифронтової зони; друга група – ті, хто їздить на КСП батальйонів, щоб привезти гостро необхідні речі для перебування в зоні ООС;  і зовсім інші завдання – у третьої групи волонтерів, чия діяльність важлива для захисту бійців та, буває, навіть для виконання бойових завдань. 

Це все варто розмежовувати. І зрозумілі, у  принципі, побоювання, що з активізацією передвиборних процесів у якихось політичних сил виникне невиправдане бажання «засвітитися на передовій», провестиякісь дивні концертні програми – прямо на передовій… Діяльність таких «передвиборних волонтерів» – абсолютно   зайва на фронті й дійсно може заважати (тим паче, що в даних обставинах вони наражають військових на небезпеку – особливо командирів, які несуть за них відповідальність). 

Я вважаю, що такого роду «волонтерство» необхідно обмежувати – принаймні до небезпечних зон. 

Варто сказати, що існуюча сьогодні Рада волонтерів – це, певно, єдиний орган, який може активно координувати співпрацю волонтерів із державними органами, ЗСУ, Генштабом – і намагатися потроху «продавлювати систему». Я постійно згадую слова представника британського посольства щодо війни в Україні: «…маленька радянська армія не подолає велику радянську армію». 

Дійсно, нам необхідно терміново змінювати систему – в армії, у суспільстві! Варто створювати нове суспільство, яке не буде засноване на «совковості». 

 Варто розуміти, що наразі волонтери, по-перше, є джерелом достовірної інформації про те, що відбувається в зоні проведення військових дій, і, по-друге, часто саме вони – єдиний активнодіючий зв’язок бійців в окопах із зовнішнім світом, з невійськовими людьми. Наприклад, саме так нам, волонтерам, півтора місяця тому вдалося швидко виявити, з’ясувати та спільно з відповідними службами – сприяти вирішенню проблемних питань із забезпечення провізією нашої 72-ї бригади. Хочу наголосити, що надзвичайно важливо всю інформацію ретельно перевіряти й намагатися якомога менше виносити на розголос. 

…Тож нова «інструкція» має багато підводного каміння, і нам би не хотілося входити в конфліктні ситуації. І не будемо підіймати хвилю обурення, адже тоді доведеться з’ясовувати, чому нам не дозволяють пересуватися по території України, чому обмежують наші права (що, в принципі, могло б бути, якби ввели військовий стан, але ж його наразі в Україні немає…). І наразі нам усім необхідно робити спільну справу, яка направлена на збереження людських життів – у  зоні ООС».

Патріотично налаштовані волонтери Анна Майборода, Юлія Вотчер, Юрій Москаленко, Наталія Прилуцька, Мирослав Гай виступили біля всеукраїнського мікрофону-«онлайн» як спікери, які наголошували на певній абсурдності подібних «інструкцій», які можуть просто відокремити фронтову зону від волонтерів (принаймні, як вважають учасники розмови, – на це дуже скидається!), щоб вони не ставали реальними свідками подій на Сході. 

І навіть якщо представники інших формацій (у тому числі громадських організацій ветеранів ЗСУ) висловили свою думку, яка відрізнялась від загальної волонтерської («інструкції потрібні як необхідний регламент!»), але навіть і вони наголосили на тому, що такий важливий документ має опрацьовуватися спільно  не повинен ставати каменем спотикання. А до думки військових волонтерів на сьогодні просто необхідно дослухатися! До того ж ніхто не ставить під сумнів загальне величезне значення ведення волонтерської діяльності із самого початку військових дій на Сході. Зрозуміло, що до цих часів волонтерська допомога доволі успішно працювала й без вищезгаданих «оновлених інструкцій».

Досить знаково, що така розмова на підвищених тонах на теми, що гостро хвилюють українців, відбулася саме напередодні Дня незалежності України. Зрозуміло, що ніхто з волонтерів не прагне конфлікту, адже кожен з них працює на спільну перемогу. І першочерговим завданням у багатобічній  діяльності – волонтерів, представників громадських, державних та військових структур України – має бути пошук спільних знаменників. Адже спільна мета очевидна – добробут та мирне життя Батьківщини.

Наталія Вереснева