kopiika.com.ua

Хто оплатить рахунки за лікування?

Переглядів: 483Коментарі: 0
Мережу зненацька обурив допис однієї з мешканок сусіднього до Білої Церкви села. Вона виставила на загальний огляд чек з міської лікарні №3 за один день стаціонарного лікування, який їй обійшовся в 497 гривень. «Як так можна? Мені гарантовано право на безкоштовне лікування!» – звертається вона до користувачів Фейсбуку.
 
І, звичайно, тут же знайшлися ті, хто почав творити істерику. Перед виборами будь-яка болюча тема викликає хвилю бруду на 
місто.
Так-от – можна. Місцевий бюджет – кишеня, у  яку всі містяни та ті, хто офіційно працює в місті,  складають гроші. Витрачати їх лише на себе – законне й підтверджене Конституцією право. 
Якщо хтось немісцевий захворів, перебуваючи в Білій Церкві, – йому обов’язково нададуть першу допомогу. Але стаціонарне лікування оплачувати місто не зобов’язане. Є затверджені розцінки на лікування мешканців інших територіальних громад. 
Як же бути цим людям? Можливо, їм геть не подобається районна лікарня, або лікарня в їхньому місті, або немає специфічної лікарні відповідного профілю. Є декілька варіантів. 
Варіант перший – укладання їхньою територіальною громадою трансфертного договору з Білоцерківською громадою. Тоді лікування оплачуватиметься з їхнього бюджету (кожен бюджет отримує державну субвенцію на лікування своїх громадян). Це передбачено ст.85 п.3  Бюджетного кодексу України «Товари (роботи, послуги), придбані головним розпорядником коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) за рахунок видатків на централізовані заходи, відповідно до програмних документів економічного та соціального розвитку, державних цільових програм, – можуть бути передані бюджетним установам, які утримуються з інших місцевих бюджетів». 
До речі, майже всі прилеглі райони, як-от Фастівський, Сквирський чи Рокитнянський, уклали такі договори з лікарнею, про яку йде мова. Чому цього не робить Білоцерківський район – невідомо. Можливо, очільники вважають, що їхнім мешканцям лікування не потрібне.
Варіант другий – оплатити лікування зі своєї кишені, а потім принести ці чеки до селищної чи міської ради й вимагати компенсації.
Варіант третій – вимагати від своєї селищної чи міської ради створення відповідних лікувальних закладів для громади, а якщо ця громада небагата – то об’єднуватись із більшими громадами, як того вимагає Закон про децентралізацію.
Варіант четвертий – застрахувати себе та свою родину в страховій компанії, якій довіряєте.
Ми не в «савєцькому союзі» живемо. Кожен місцевий бюджет наповнюється тими, хто працює в цьому місті. І лише вони мають виняткове право на використання цих коштів. Я, наприклад, хочу, щоб мої податки витрачались на послуги для мене, моїх дітей і моїх батьків. А благодійністю займатимусь за власним бажанням, а не тому, що хтось вважає, що я «повинна».
                                  Леся Поліщук