kopiika.com.ua

Ігор Савицький: «Я не поїхав до Польщі «згоріти на роботі»

Переглядів: 410Коментарі: 0

Наразі світ став відкритим. З біометричними паспортами українці подорожують по всіх усюдах. Почасти не тільки подорожують, але й виїжджають за кордон у пошуках «довгої гривні» чи п’янкого духу першопрохідців. Наразі пропонуємо діалог із білоцерківцем Ігорем Савицьким, який нещодавно повернувся після піврічного гарування на польського дядю, але не без власного зиску. Щоправда, його досвід не зовсім традиційний, адже пан Ігор не був заробітчанином у традиційному сенсі.

- Пане Ігорю, то як потрапили до Польщі?

- Власне, трохи випадково. Зустрів старого знайомого, який шукав товариша для сина, що відбував у Польщу на заробітки. Я подумав і… запропонував себе. Згодом надійшло запрошення з підприємства в місті Торунь, яке виробляло скловолоконні товари, від біотуалетів до океанських яхт. Приїхав напередодні вихідних, прийшов на завод, поглянув, розпитав. Не сподобалось. Усюди скляний пил, смердить хімією та шкідливим виробництвом. Тим паче умови проживання сильно напружили: трикімнатна квартира, у якій мешкала  купа народу. У тій кімнаті, що запропонували мені, квартирувалося ще семеро українців. Жах. 

З поганим передчуттям вийшов прогулятися містом. Раптом бачу, у  історичному центрі, прямо біля ратуші та Вісли, симпатичний ресторанчик під назвою «Хліб і вино». Мене як блискавкою вдарило; підходжу й пропоную дівчинці на вході звести мене з керівництвом. На щастя, адміністратором виявився наш, галичанин, який навчався в Польщі й, урешті, залишився назавжди. 

Кажу йому, так і так, мовляв, я теж ресторатор і геть не бажаю «горбатитись» на заводі. Він передзвонив господарю, ми всілися втрьох, поговорили, попили кави. Чимось я сподобався власнику, тож запропонував спробувати попрацювати. До того ж поселили в історичному готелі, де колись зупинялися королі й навіть цар Петро. Один у номері, свій санвузол, телевізор, вікно з чудовою готичною панорамою. І за це всього лише  300 злотих (2400 гривень) на місяць. Їжа – ресторанна  їжа на роботі безкоштовно й у  необмежених кількостях, як і чай із кавою. Я, звісно, радо погодився.

- Було важко? На роботі.

- Як сказати. З одного боку, справа звична – маю ресторанний досвід, у Білій Церкві займався, а з іншого, – ніхто й ніде на Заході не оплачує «красиві очі». Інша справа, що поляки розуміють особ-ливості «людського фактора», тобто не корчать із себе непохитних начальників, а дослухаються до аргументів і готові до компромісів. 

Спочатку ми домовились, що працюватиму 5 днів на тиждень, але невдовзі відчув: від утоми не можу заснути. Поговорив з керівництвом, кажу, мені ж далеко не двадцять, не тридцять і навіть не сорок – дозвольте чотириденний робочий тиждень. Керівництво подумало й погодилось. 

- Чотири дні? Тобто три дні на тиждень вихідні?

- Ну так (сміється). Я від початку не приїхав туди «згоріти на роботі». Більше хотілося подивитися, відчути тамтешнє життя, культурні традиції тощо. Відповідно й поводився: не ховав зароблене в шкарпетку – ходив у  кінотеатри, театр, у тренажерний зал, у сауну, частенько посиджував у кав’ярнях, знайомився з місцевими, спілкувався. Цим викликав жваве нерозуміння та деяку ворожість з боку земляків. Вони відмовлялися розуміти – для чого гарувати, якщо не складаєш копієчку до копієчки? 

- Що, не було жодного однодумця?

- Був один, із Чорноморська, але він поїхав раніше.   

- До речі, польське прізвище якось впливало на ставлення місцевих?

- А знаєте – так. Виявляється, моє прі-звище не просто польське, а ще й історичне. Поляки одразу звертали увагу, тиснули руку. Не те щоб браталися, але вирізняли серед інших українців.

- Так говорите, наче до інших ставлення не зовсім…

- Так і є. Я особливо поляків не засуджую. На це мають причини. По-перше, наших там дуже багато,  до того ж далеко не всі – найкращі представники українського народу. По-друге, як не крути, а ми – іноземці, з дещо іншим менталітетом. А коли ще весь час на очах – починаємо дратувати й інколи викликати відразу. Особлио через «вибрики» нетверезих земляків, що час від часу трапляються в Польщі. Звідси й напруга. Не тотальна, але подекуди відчутна. 

- Ви кажете – інший менталітет. Що маєте на увазі? Чим поляки відрізняються від українців? 

- Щоб кардинально, то нічим. Полюб-ляють посидіти ввечері в ресторані з друзями чи родиною. Дуже цінують роботу, особливо престижну чи статусну. Щоправда, на відміну від нас не шкодують коштів на розваги: ходять у  кіно, на концерти, дуже цінують спортивність і здоровий спосіб життя, багато читають і купують книжки та газети. Газети в них, до речі, не «вмирають», а виходять із різноманітними додатками. Майже всі володіють якоюсь іноземною мовою. На місто (розміром з Білу Церкву) я нарахував три «Макдональдси»,  декілька грандіозних торговельно-розважальних комплексів, три величезних кінотеатри (у  кожному по сім залів), безліч комфортних готелів, бібліотек, книгарень, книжкових крамниць, сувенірних магазинчиків, сотні кав’ярень і затишних ресторанчиків. Тобто Білій Церкві є куди «рости» та й нам усім також. Щоправда, теперішній рівень життя сусідів – нам не рівня; вони можуть дозволити собі  більше…

- Скільки можна заробити українському заробітчанину в Польщі: від і до?

- Дуже по-різному. Залежить від місця роботи, від регіону, від спеціалізації, кваліфікації. Якби залишився на заводі, працюючи шість днів на тиждень по 10 годин на шкідливому виробництві,  міг би відкладати по 500-600 доларів на місяць. У моєму випадку, при 4-х робочих днях на тиждень і з моїми походеньками, відкладав по 300 доларів. Але я не їхав розбагатіти, а, радше,  людей подивитися, себе показати (сміється).

- Як вважаєте, чи варто взагалі їздити на заробітки до Польщі?

-  Це не просте запитання, і відповідь не буде простою. Треба дивитися на обставини, на свій вік, на свою спроможність і працелюбство. Якщо ти молодий і «заточений» на результат, тоді варто. Навіть якщо повернешся назад, матимеш новий досвід, нове розуміння успіху та невдач, нові обрії та, імовірно, нові пріоритети. Як мінімум вивчиш мову країни перебування. До речі, в Італії, Чехії, Іспанії чи Франції заробітчани заробляють значно більше. 

- Ви встигли вивчити польську?

- Устиг навчитися розумітися з поляками на побутовому рівні. Уже немало. Сподіваюся, після наступного разу знатиму мову краще, набагато краще…

Спілкувався О. Виговський