kopiika.com.ua

Ілона Котовщик: «Люди світяться від щастя, Я ж – від щирості…»

Переглядів: 127Коментарі: 0

15-річна письменниця Ілона Котовщик – студентка Білоцерківського гуманітарно-педагогічного коледжу, яка отримала міську літературно-мистецьку премію за свій роман «Веселкові душі», – розповідає, що «дружити» з римованим словом почала приблизно років з п’яти. З посмішкою згадує свою першу збірочку – про зиму й весну.

У свої 5-7 років вона була енергійною та жвавою дитиною, постійно експериментувала, пробувала – і карате, і малювання, і хореографія, і спів… У хорошому сенсі в дитячих захопленнях доводилося постійно «конкурувати» із братом-близнюком Павлом, хоча за натурою вони – протилежні особистості.
Щодо письменництва, то школярці Ілоні, яка тоді жила з родиною в селі Сухоліси, пощастило приходити на творчі зустрічі й займатися в літературній студії під керівництвом письменника Володимира Дідківського – на Таращанському масиві в Білій Церкві. Спочатку писала гумористичні вірші, потім почала працювати над словом – і  з часом в Ілони вже народжувалися більш зрілі твори – вірші, проза. Наразі пробує писати філософську лірику, дуже вдало використовуючи розмір верлібру. 
Цікавлять різні теми – історія, суспільство, природа; усе це втілюється в громадянську та інтимну лірику. 
 Щодо гострих соціальних тем, то саме їм присвячений твір «Веселкові душі, або Щоденник Насті Оніщенко», який за жанром спеціалісти називають романом. Цінність твору в першу чергу в тім, що це іронічна розповідь про реальні складні людські долі – переказ, почутий від душевно близької людини, мами Ілони, перекладений у літературній формі.
«Наскільки зможу, хочу у своїх творах змінити світ навколо… Багато людей живе  й закривається від проблем – алкоголізму, хвороб, наркоманії, бідності, безпритульних дітей… Може, я зроблю небагато. Але – наскільки зможу – розповім. Хоча б для своїх друзів».
Ілона сьогодні має досить широкий світ захоплень та занять: письменництво, англійська мова й волонтерство у «Speaking Club», волонтерство в Товаристві Червоного Хреста.
Мрії заводять дівчину – для навчання у Фінляндії або в Німеччині. При цьому своє життя вона все ж таки пов’язує безпосередньо з Україною. 
«Я тут народилася, тут відчуваю себе органічно, серед своїх! Я сподіваюся, що Україна в найближчий час стане європейською країною».
Ілона прагне вдосконалюватися як письменник. Серед улюблених авторів назвала Булгакова й Кафку. Наголошує, що містика та парадокс – це не завжди «нереальні» речі. Її вразили дитячі герої Володимира Короленка: «Небайдужість загостреної дитячої душі – у складному дорослому світі». 
На запитання про відчуття справжнього щастя відповідає, що це – друзі, родина, улюблені заняття – у тому числі домашні улюбленці, яких у Ілони було багато: крім звичних котів та собак, була змія й сова Уф.  Щодо грошей, то вона вважає, що їх має вистачати на мандрівки, навчання, щоб випускати книжки, створювати сценарії та фільми – узагалі, займатися цікавими справами. 
Стихло, забулось, осипалось квітом,
І не болить, не щемить, не пече…
Вже так буває: раніше важливе
Щезне, мов роси, водою стече…
Час, як редактор, по-своєму править
І корегує життя сторінки…
Тож не зогледишся, як у минуле
Списані вщерть помандрують листки.