kopiika.com.ua

Історію «на хліб не намастиш»

Переглядів: 25Коментарі: 0

Біла Церква – місто з тисячолітньою історією, однак пам’яток цієї історії у нас залишилося надзвичайно мало. Ми маємо потужну можливість розвитку туристичного напрямку (знаходимося недалеко від  Києва, маємо залізничний вокзал та безпосередню близькість до траси державного значення), і єдине, що від нас потребується, це створити умови для туристів і зберегти наявні пам’ятки історії та архітектури. І якщо з комфортом у нас усе добре – будуються алеї, набережні, ремонтуються дороги, відкриваються кав’ярні й створюються рекреаційні зони, – то зі збереженням архітектурно-історичного надбання проблем більше.

Найголовнішою проблемою є належність (чи не належність) більшості пам’яток саме Білій Церкві. Мова про те, що такі туристичні об’єкти, як парк «Олександрія», наприклад, чи краєзнавчий музей, не підпорядковані місту, і це інколи «зв’язує руки» місцевій владі. Приведу простий приклад.
Краєзнавчий музей знаходиться в Білій Церкві на знаковому місці, що є однією з візитівок міста на Замковій горі. Ви звернули увагу, у якому стані зовнішній вигляд музею? Він однозначно потребує ремонту. Чому б міській владі не виділити кошти й не поремонтувати його? А тому, що музей знаходиться у обласному підпорядкуванні, а значить кошти на нього мають виділити з обласного бюджету. А якщо місто виділить гроші зі свого бюджету, то відповідальних осіб очікує багато запитань  від прокуратури, НАБУ й інших цікавих органів. З парком «Олександрія» так само. 
Нещодавно мережею прокотилася хвиля обурення. Одну з пам’яток архітектури місцевого значення почали ремонтувати, але це, швидше, мало вигляд руйнування. 
Приміщення  техніко-еконо-мічного коледжу Білоцерківського аграрного університету також ремонтували. Капітально. Так капітально, що з фасаду збили унікальну ліпнину. 
Дана будівля є пам’яткою архітектури місцевого значення – синагога кінця ХІХ ст. (ох. №40-КВ), –  яка перебуває в державній власності й в оперативному управлінні Технолого-економічного коледжу Білоцерківського національного аграрного університету. Варто сказати, що від приміщення самої хоральної синагоги лишилося небагато. Під час Другої світової війни будівля була зруйнована майже повністю, лишилася лише частина фасаду. Будинок відбудували силами студентів та звичайних робітників, використовуючи підручні матеріали. А згодом це приміщення почали використовувати як один із філіалів університету. Наразі там розташований коледж БНАУ і навчаються діти.
Кошти на ремонти чи реконструкцію цього приміщення виділяють з державного бюджету.
Директорку коледжу можна зрозуміти: вона зубами тримається за можливість хазяйнувати і одноосібно розпоряджатись приміщенням. Підрядну організацію теж зрозуміти можна: вони виграли тендер і роблять свою роботу, виходячи з технічного завдання. Одного я зрозуміти не можу: свідомо чи не свідомо, але й директорка, і підрядник проігнорували той факт, що будівля є архітектурною пам’яткою, хоч і місцевого значення.
І це питання, на щастя, хвилює не лише мене. Білоцерківський відділ культури, виявивши цей факт, відразу почав діяти. У коледж було відправлено лист із повідомленням, що з фасадом можна проводити лише реставраційні роботи, а також листом було повідомлено Київський обласний центр наукових досліджень та охорони культурної спадщини про неналежний ремонт пам’ятки архітектури. Центр відреагував досить швидко: зібрав відповідну комісію, повним складом якої і завітав до Білої Церкви.
Під час засідання комісії були вислухані доводи дирекції, підрядника, а також представників місцевого відділу культури. І, знаєте, я була дещо вражена риторикою, яка звучала на засіданні. 
Підрядник дуже переконливо стверджував, що він і гадки не мав, що дана будівля є пам’яткою. 
Керівництво коледжу зазначало, що табличку, яка доводила всім до відома, що будівля має охоронний номер, було викрадено (заява про викрадення була показана), а потім прямим текстом директорка зазначила, що варто вивести «Синагогу» з переліку пам’яток, адже нібито від тодішньої синагоги майже нічого не лишилось.
Комісія, на щастя, винесла рішення призупинити ремонтні роботи відповідним приписом. Але варто зауважити, що фасаду нанесені суттєві руйнації. Тож чи зобов’яжуть підрядника відновити фасад, чи буде змінено роботи з ремонтних на реставраційні й чи зійдуть усім діючим особам з рук їхні свідомі шкідливі дії (або несвідома злочинна бездіяльність), буде зрозуміло згодом.
А мене в цій ситуації потішило єдине: я зустріла безліч людей, яким не потрібно руйнувати історію для того, щоб «намазати її на хліб». Небайдужі білоцерківці в мережі й на засіданні комісії підняли потужну хвилю, що дає надію на зміну свідомості. Може, урешті, до нас усіх (і до чиновників, і до підрядників, і до пересічних мешканців) прийде усвідомлення, що є щось важливіше, ніж прикладні речі (тепле приміщення), що є пам’ять і історія, яку потрібно берегти.
Леся Поліщук