kopiika.com.ua

Якою була Біла Церква?

Переглядів: 59Коментарі: 0

Продовження. Початок у № 49. Згодом багато науковців висловлювало різні гіпотези щодо конструктивних особливостей культової споруди в древньому Юр’єві. Лише після проведення науково-рятувальних робіт для музеєфікації залишків стародавнього фундаменту в 2014 р. з’явилася можливість усе з’ясувати. 

Під час чергових замірів досліджуваного об’єкта стало відомо, що церква мала п’ять апсид (виступ у східній частині), а не три, як вважалося раніше. Поміж нижніх рядів кам’яної кладки вкотре виявлені фрагменти плінфи із цем’янковим розчином ХІ ст., плитка-долівка зі слідами впливу високих температур, свинцеві шлакові утворення від покрівлі даху попередньої церкви. Закіптюженому камінню також знайшли застосування. Таким чином, стало зрозуміло, що під час будівництва церкви в 1103-1113 роках використовували придатні будівельні матеріали від попередньої споруди 1032-1037 років. Ці та інші знахідки широко представлені в експозиції краєзнавчого музею.

Чому «Біла»…

Археологи, науковці, краєзнавці дійшли спільної думки, що до навали ординців у Юр’єві існувала кам’яно-цегляна церква вже друга за ліком і, ймовірно, на тому ж місці. Від якої з них походить назва міста Біла Церква – невідомо. Будівельні матеріали, що використовувалися в Х-ХІ століттях для монументальних споруд, були зовсім не світлого кольору. 

Інша справа – будівлі ХІІ-ХІІІ ст. Високі стіни з численними вікнами, світлий вапняковий розчин поміж рожевої цегли, дах, укритий мідним листом або позолотою, викликали подив і захоплення подорожніх. Це при тому, що тоді в містах переважали сірі недовговічні дерев’яні конструкції. Пожежі, які виникали з тих чи інших причин, розповсюджували кіптяву довкола. Швидкий і дешевий спосіб побороти неприглядний вигляд кіптяви – побілка. Наші пращури завжди білили свої помешкання, міські стіни й, вірогідно, культові споруди. До того ж побілка – перевірений захист від комах та гризунів, а наш край багатий покладами білої глини. Такі назви, як Білогородка, Білгород, Білокам’яна, говорять самі за себе. До цього списку варто додати ще й Білу Церкву. 

Восени  2011 року, під час перенесення пам’ятника засновника міста Ярослава Мудрого, на Замковій горі археологами були виявлені сліди побілки міських стін древнього Юр’єва.

Так біла чи трохи біла?

За час існування Києворуської держави було збудовано понад 10 тисяч церков і лише 200 з них були кам’яно-цегляні. До нас дійшло майже 30 монументальних споруд, щоправда, з ознаками багатьох реконструкцій. Припущення деяких істориків, що церкви на Русі не білили й не штукатурили, є хибними. У багатьох літописах присутні ілюстрації, на яких чітко зображено стіни й будівлі поштукатурені, а  поруч є малюнки будівель з дерева. 

Доведено, що частина Золотих воріт у Києві була штукатурена й побілена вапняною побілкою. Брунатно-сірий візантійський стиль монументальних споруд Х-ХІ століть  не милував око слов’ян. Також у науці існує припущення, що храми на Русі білилися лише частково – біля вікон, дверей та навколо головного входу.

Трохи  історичної конспірології

На жаль, під час дослідження Замкової гори не було зібрано переконливих доказів присутності на історичній споруді білої штукатурки. Археологам бракувало бодай одного метра цегляної кладки від культової споруди. Вапняний розчин білого кольору на численних уламках плінфи з гіпотезою щодо залишків поштукатуреного шару – лише один із можливих варіантів тогочасної дійсності. 

У цьому аспекті можемо розглянути в якості гіпотези ознаки зовнішнього протистояння союзу «Чорних клобуків», заснованого  1146 року, та білого братства монахів Юр’ївської єпархії. Осілі на землях Поросся племена кочівників носили одяг темного кольору та чорні шапки – клобуки. Знаючи, як легко слов’яни сприйняли назву «чорні клобуки», можна припустити, що світле православ’я асоціювалося тут із церквою білого кольору. Багато десятиліть місцеве населення ходило на службу Божу до єдиного кам’яно-цегляного єпархіального храму в окрузі. То якій церкві молилися місцеві росичі, який храм бачили численні подорожні та мандрівні торгівці?                         Далі буде…

Сегій Різник