kopiika.com.ua

«Йдуть з життя поети…»

Переглядів: 62Коментарі: 0

Печальна звістка про смерть письменника Володимира Іванціва прийшла до білоцерківців 10 липня…

Володимир Опанасович Іванців – Почесний громадянин міста Біла Церква, громадський діяч, член Національної спілки письменників України, голова міськрайонного об’єднання ВУТ «Просвіта» ім. Тараса Шевченка (до листопада 2016р.), лауреат Білоцерківської міської літературно-мистецької премії ім. І.Нечуя-Левицького (2003 р.).
Щирий патріот, шанувальник живого українського слова, він багато років стояв на засадах пропаганди українського духу, культури, прищеплення любові до всього українського – до прекрасної літератури, до справжньої української пісні… 
Тож не випадково 12 липня прощання громади Білої Церкви з Володимиром Опанасовичем відбулося на центральній площі міста, саме біля меморіалу Героям Небесної сотні, які поклали свої життя – за Україну. І після прощальних слів та хвилини шанобливого мовчання всі присутні заспівали Гімн України.
Володимир Іванців – член Національної спілки письменників України з 1995 року. Автор великої кількості поетичних, сатиричних, публіцистичних, літературних та краєзнавчих творів. Перекладач з болгарської, чеської, російської, польської, білоруської мов, літературний критик. Його твори – «Автограф кохання», «Окрай часу», «Кобзар білоцерківський», «Поглянь на себе у своїй сльозі» та інші. Виступив упорядником десятьох книжок, серед яких – видання «Голодомор у Білій Церкві». 
Володимир Опанасовч належав до Золотого фонду Білої Церкви. Саме на його честь у 2016 році в Білій Церкві було започатковано конкурс читців поезії.
Народився 30 жовтня 1936 року в Білій Церкві. Навчався в семирічній школі №12, згодом – у середній школі №9. Вищу освіту отримав у Київському політехнічному інституті (спеціальність – інженер-металург). У 1966 році закінчив факультет журналістики Національного університету ім. Т. Шевченка. Основна робота – на заводі сільськогосподарського машинобудування. Працював у місцевих виданнях дописувачем, журналістом, редактором.  
Був одним з ініціаторів Товариства української мови імені Тараса Шевченка. З 1995 року – член Національної спілки письменників України. Започаткував у Білій Церкві краєзнавчі читання імені Петра Лебединцева. 
Цього журливого дня кожен мав можливість попрощатися із шановним земляком… Труна з його тілом стояла поряд із портретами героїв-патріотів. 
Слова вдячності землякові висловив білоцерківський міський голова Геннадій Дикий: «Шановні білоцерківці! Із життя пішов справжній патріот, Почесний громадянин нашого міста. Володимир Опанасович боровся за Україну, починаючи з радянських часів, коли за це жорстко карали. Завдяки таким людям у нас є можливість розмовляти рідною мовою. Саме такі люди відстоювали право знати справжню історію. Велика втрата для Білої Церкви й для України! Ми будемо ініціювати й просити рідних і близьких – створити окремий фонд у нашому архіві, адже твори його ще треба ретельніше вивчати й навчати на них підростаюче покоління!»
Викладач, письменник Андрій Гудима, член НСПУ: 
«Гірко думати, що нашого поета й друга більше немає серед нас. Від 1960 року він був моїм кращим другом. Доля звела нас у редакції міськрайонної газети, яка зараз називається «Замкова гора»… 
Багатьом людям, які писали, від допомагав, підтримував, коректував, намагався допомагати друкуватися. Був суворим та вимогливим до всього, що стосується мови! Він постійно був із людьми. 
Ми були першими, хто створював у місті осередки українських організацій – імені Шевченка, «Просвіта», «Рух»… Запрошували сюди видатних письменників: Мушкетика, Загребельного, Гончара. І нарешті зараз вийшов закон про мову. Він багато писав – публіцистика, інтимна лірика…»
 
…На моєму небі – дві зорі.
Що одна – вечірня, друга – рання.
У твоїх очах зійшлись в журі
Всі мої стрічання і прощання…
 
У твоїх очах – весь білий світ!
Лиш мені немає в ньому місця.
...«Поверніться, весни! Поверніться!»
А в моєму полі – вже жнива,
І срібліє колос, як волосся…
І печаль у небо підпливла,
Жайвори над гніздами голосять.
 
Від освітян слова прощання висловив Юрій Петрик, керівник міського управління освіти і науки, член ВУТ «Просвіта»: «Життя Володимира Опанасовича – постійна боротьба. За українську мову, за кожну душу й кожну особистість, а потім – із хворобою. Він дуже поспішав – творити, зробити… Збірка творів вже мала зараз вийти. Звичайно, ми це зробимо. І всі праці будуть гідно представлені в шкільних бібліотеках. Він був великою людиною, однаково поважно ставився до всіх. Велику втрату понесла освітянська, письменницька ниви!»
 
Своє щире слово від міської інтелігенції, від бібліотечних працівників висловила Катерина Волинець, завідувачка бібліотечного філіалу №9: «Пан Володимир був другом бібліотек і бібліотекарів. Часто ставав автором різноманітних проектів, фестивалів, конкурсів… Він відноситься до когорти тих, хто може сказати «През мову – маєм право!»… Вічна пам’ять!»
Костянтин Климчук, голова Білоцерківського осередку ВУТ «Просвіта», висловив рідним і колегам слова співчуття та скорботи: «Син священнослужителя, інженер, поет, перекладач, громадський діяч... Він довгі роки стояв у перших рядах тих, хто відстоював право українців жити у власній Незалежній державі. Він боровся за чистоту української мови й за те, щоб кожен із нас пишався тим, що він УКРАЇНЕЦЬ.
…Тут було дуже багато проведено заходів – в ім’я життя української мови. І не вистачатиме тепер нам його полум’яних слів! Але Білоцерківська «Просвіта» буде жити й діяти!
…Дійсно, трагічно, що саме цими днями ми мали підписати до друку нову книгу Володимира Панасовича «Смак води». Не встигли це зробити за життя поета. Але ми зробимо – і книга буде видрукувана. Обіцяємо».
Усі, хто слідкував за його творчістю, відзначили, що буквально за два дні до смерті Володимир Опанасович написав вірш із символічною назвою «Fіnіta». Вірш він опублікував у соціальній мережі. І це, напевно, останній відкритий лист Поета до шанувальників 
та читачів:
 
Я припиняю боротьбу,
І ця поразка остаточна.
Її сприйняв би, може, мовчкма,
Та стогін кривдно рветься з вуст.
 
Жорстока юносте, не тролль
Душі забутими думками:
Не прокидаються вулкани,
Коли спустошене нутро.
 
Маркото страчених звитяг,
З чим ти постанеш перед Богом,
Коли обріже обрій шлях
Відразу за твоїм порогом?
 
До неба творячи мольбу,
Ти пропливеш над ним святочно…
І ця поразка остаточна,
Я припиняю боротьбу.
 
 
Гриць Гайовий, колега: «…Яке горе!.. А я підготував до випуску книжку байок із фаховими коментарями літературного двійника Володимира Опанасовича – Івана Ковзубана і думав першому подарувати її своєму веселому й мудрому колезі й певною мірою співавторові... Вічна йому пам’ять!»
Галина Невінчана, художник, письменниця: «…8 липня він опублікував вірш Finita... Ніхто не повірив у слова «Я припиняю боротьбу»... І не віриться, що він пішов від нас... Царство небесне, мій Учителю!»
Олександр Мельник, громадській діяч: «…Він був одним із перших, хто сіяв українське слово, зерня нашої культури й незалежності – на білоцерківській ниві... Царство небесне ПАТРІОТУ України!»
Хвилина мовчання бриніла високою тугою. Вічна пам’ять – видатному землякові, білоцерківцю, незвичайній Особистості, талант якої ми зможемо оцінити тепер із більшою шаною та увагою до його творчості!
Наталія Вереснева