kopiika.com.ua

Капелан Іван Кречківський: «За нами Бог, відтак, перемога неодмінно прийде…»

Переглядів: 581Коментарі: 0

Сьогодні в традиційній газетній рубриці «Обличчя міста» пропонуємо перше інтерв’ю протоієрея Білоцерківського благочиння Івана Кречківського в його новій ролі – капелана уславленої Білоцерківської бригади імені «Чорних запорожців». Стало цікаво, – як батюшка наважився на війну. Не на курорт, не на підвищення, а на війну, де стріляють і час від часу гинуть наглою смертю! Як, узагалі, представники однієї з найбільш мирних у світі професій – якщо можна назвати професією долю священика – наважуються в капелани – з ризиком для життя, з реальною загрозою стати, наприклад, бранцем немилосердного ворога?

Звісно, імовірність трагедії серед представників капеланської братії суттєво менша, ніж у професійних вояків, але ж… За неофіційними даними, нібито під час війни на Сході траплялися небойові втрати серед капеланського корпусу; проте, за чутками, траплялися випадки смерті військових батюшок безпосередньо на передовій. 

Відтак, цікаво було дізнатися мотивацію сучасних українських капеланів, тим паче наших, білоцерківських, капеланів.  

- Ваше преподобіє,  як ви наважились прийняти не простий життєвий виклик – стати новим капеланом 72-ї бригади? Чому, адже капеланство – справа добровільна й вельми нелегка?

- Я був, є й надалі залишатимусь священиком для всіх: бідних і багатих, здорових і хворих, цивільних і, відповідно, озброєних захисників нашої Батьківщини. Звісно, війна – не іграшки.  Вона змінює світогляд, спотворює чи  освіжає уявлення про добро й зло. Когось робить гіршим,  ніж до того, а когось, навпаки, ще більш людяним і милосердним.  Власне, священик для того й іде на війну, аби людина як мінімум не погіршувалася, щоб кожної божої миті відчувала присутність Всевишнього, навіть у найбільш скрутні й страшні моменти. Щоб у вирі випробувань боєць міг почути від мене: «Бог любить тебе, хоч, можливо,  тобі так не здається. Насправді ти – кращий, потрібний саме тут і саме зараз, адже Бог спеціально обрав тебе для цієї надважливої місії. Відтак ти – достойний, бо обраний…»  Цими простими словами, повірте, можна полегшити найтяжчі випробування. Здавалося б, слова й слова, але сама присутність військового капелана на фронті ‒ своєрідна ознака присутності Бога в нелюдських обставинах. Місія військового душпастиря ‒ бути свідком єднання Христа зі своїм народом навіть тоді, коли навколо горить і вибухає, щоб через Отця Небесного показати Україні дорогу до миру й перемоги.

- Як на ваше рішення зреагували в родині, у Білоцерківському благочинні, на парафії?

- У родині до такого мого рішення поставилися з розумінням. Дружина підтримала. Напевно, відчувала, що це не якесь спонтанне рішення, не примха, а усвідомлений крок. Скажу відверто – давно хотів випробувати себе в нових умовах, тим паче через горнило неоголошеної війни пройшли десятки тисяч українців: селян, робітників, викладачів, науковців, чиновників. Чим я кращий за них, щоб у час глобальних випробувань ховатися за спинами?   Це також розуміють колеги, тому в благочинні погодилися з моїм рішенням, поставилися до нього з належною повагою. Парафіяни, можливо, не в захваті, але вони усвідомлюють важливість цієї справи, тим паче на приході підстрахують колеги. Вони, разом із вірними, молитимуться за мене й за наше воїнство тут, а я за них і за своїх парафіян звідти.   

- Знаю, що ви приїздили на позиції бригади. Устигли познайомитись із особовим складом?

- Так, їздив на позиції бригади в короткотермінове відрядження. З кимось устиг познайомитись, але, на жаль, далеко не з усіма. Це нічого – ще  вистачить часу й познайомитись, і подружитись, і з’їсти пуд солі. Головне було «понюхати» атмосферу, відчути ставлення вояків до бригадного капелана. «Понюхав» і відчув, що вояки ставляться до посади з повагою й довірою. Напевно, маю дякувати за це попереднику – колишньому капелану 72 ОМБр, ієрею Миколі Новацькому, що довгий час перебував пліч-о-пліч з особовим складом на передовій. 

- Чи скористалися порадами попередника? Напевно ж мали з ним бесіду…

- Звісно! Я безмежно вдячний отцю Миколі за його поради й дружні настанови. Ми давно знаємо одне одного, тому, природно, неодноразово спілкувалися на тему капеланства. Він має тривалий досвід, а досвід – велика справа, яку не замінять будь-які вичитані енциклопедичні знання. 

- Який термін перебування на капеланській службі передбачаєте для себе?

- Не відповім на це запитання. Не тому, що не хочу чи щось приховую, а тому, що передбачити термін складно. Людина бажає, а Бог відображає. Можна скільки завгодно планувати, але, врешті-решт, все одно вийде саме так як треба, саме так, як Бог управить, на Його розсуд.  Тому волію не зарікатися й не спокушати Всевишнього своїми людськими баченнями й передбаченнями. Буду капеланом стільки, скільки треба. 

- Знаю, що для капеланів не передбачено зброї. На вашу думку, – чи в принципі існує ситуація, що змусила б вас узяти до рук автомат? Наприклад, заради порятунку фронтових побратимів?

- Як людина богобоязна, я переконаний, що сили небесні не допустять подібної ситуації. Дійсно, батюшки взагалі й капелани зокрема не мають права на зброю та вбивство за будь-яких обставин, навіть за умови самозахисту. Відтак, капелани покладаються на свою віру та Боже слово, тож у бойовій ситуації сподіватимусь на побратимів, що мають право на зброю. Тим паче неодноразово доведено в історії, що слово Боже почасти гостріше й сильніше за кулі та міни. Отож беззахисним не буду… 

- На вашу  думку, капелан на війні – це  хто в першу чергу: психолог, батюшка, друг чи просто незрозуміла не бойова одиниця  особового складу? 

- Капелан на війні має й мусить стати для побратимів у першу чергу другом, а службова практика автоматично зробить з нього священика й трохи психолога. Якщо говорити про ідеальну конструкцію, то раз чи двічі на тиждень має бути організована «година капелана». Цей час потрібен для того, щоб провести бесіду – для тих, хто бажає, звісно. Наприклад, коли наближається якесь релігійне свято, щоб пояснити бійцям його суть. Або сказати якісь мотивуючі речі. Поговорити з бійцем про те, наприклад, чому він – тут, а його сусід займається вдома бізнесом…  Утім, наразі переважна  більшість на контракті, тож бійці вже не потребують додаткової мотивації, знають, де перебувають і навіщо. Але все ж буває, що часом нападає хандра. Тоді капелан просто забов’язаний  підтримати морально й духовно. 

- Останніх півтора запитання: Україна переможе? Якщо так, то коли?  

- Патріарх України-Русі Філарет весь час повторює, що Україна неодмінно переможе. Дослівно каже: «Де правда, там і Бог, а Бога перемогти неможливо. Правда з нами, відтак – з нами Бог». За логікою, перемога не забариться й належного часу неодмінно відбудеться. Вірю в це абсолютно, безумовно й віддано. Намагаюся вселяти цю віру всім православним християнам, усім громадянам нашої прекрасної, гордої України. 

Так і станеться. Амінь!  

  Спілкувався О. Виговський