kopiika.com.ua

Коли в місті маршрутки стануть безкоштовними

Переглядів: 1063Коментарі: 0

Хіба що незрячий не помітив, що із січня цього року в Білій Церкві стало модним бути невдоволеним міським головою.  

В одну мить до нього з’явилася купа претензій. І снігу в місті багато, і в будинках занадто тепло, і навіщо закуповувати техніку для прибирання, і ще багато чого. Усі ці претензії схожі на пісеньку зі старого фільму  про «Собаку на сіні», де герой Армена Джигарханяня вчив молодого Михайла Боярського, як позбутися кохання до дівчини: досить дивитися на  її переваги як на недоліки. Була стрункою – стала худющою, була веселою – стала навіженою, була працьовитою – стала трудоголіком. 

Ото так із січня і в нас:  пішов сніг – Дикий,   висолопивши язика, ганяє по місту, контролює прибирання – розповімо, що ще залишився сніг на полях;  презентація новітньої прибиральної техніки для міста  – дістанемо з кишені колишнього мера, який розповість, що за його часів нічого такого не купували і якось усі жили; на вулиці похолодало до -15, у квартирах затопили більше – то чому б не поскаржитись  на те, що це грабують народ і вижимають останнє. 

Та найцікавішою залишається тема маршрутних таксі. Тема благодатна й  нескінченна по всій країні. І чим ми, Біла Церква, гірші? Так зручно не помічати, що поступово ситуація з маршрутками нормалізується. З’являються нові машини. Прокладаються нові маршрути. Як альтернатива – побільшало нормальних зупинок та тролейбусів, які безкоштовно перевозять пільговиків.

Але краще – ворог хорошого. І це нормально, коли хочеться більшого. Особливо коли тобі з дня на день у вухо нашіптують: «Іди – вимагай, вимагай, вимагай. Адже завжди було. Чому в мене відняли моє?»

Я такий, як усі люди. Також свого просто так не віддам і буду за своє боротися. Особливо за пільги. Тож вирішив дізнатися про те, як було  з громадським транспортом за часів дідуся Брежнєва, і порівняти із сьогоденням. Людина я не дуже молода. Офіційним джерелам інформації в нас прийнято не довіряти. Тож дещо  з тих правил пам’ятаю сам, дещо ще встигаю розпитати в батьків (їм трохи за сімдесят)  та старших сусідів.  І ось яка вимальовується картина.

До всяких розвалів Союзу ми знали три види  міського транспорту:  загальний (тролейбуси, автобуси, трамваї, метро);  комерційний (маршрутні таксі) та елітний (автомобілі-таксі). 

За проїзд у таксі (маршрутному й елітному) платили всі без винятку. Нікого не цікавило,  чи ти ветеран Великої Вітчизняної війни, чи космонавт, чи Герой Соціалістичної Праці. Їдеш – плати.

     Ось що про це розповів мій сусід, таксист із 40-річним стажем Семен Федорович: «Я працював у таксопарку, і це була дуже престижна робота. Щоб її отримати, ми всі давали хабара начальнику гаража. Таксі вважалося розкішшю.  І ми мали фінансовий план. За зміну потрібно було здавати в касу 200 рублів (шалені на той час гроші). Машину ремонтували власним коштом. Ніхто нічого  нам не компенсував. Тож, бувало, пожалієш уночі якусь дівчину чи бабусю й підкинеш  безкоштовно додому. Але потім перекриваєш витрати чи з чайових, чи з власних коштів».

Моя ж мама (78 років) згадує про маршрутне таксі таке: «Бувало, чекаєш на той тролейбус чи автобус вранці (на роботу ж треба), а його все немає та й не має. І тут маршрутка. Ти стоїш і рахуєш:  проїзд 15-20 копійок. Це буханка хліба. А автобус-тролейбус – 5-4 копійки.  І коли в тебе ще проїзний, то взагалі 2. Тож краще їх почекаю».  

Усі старожили міста, кого я опитував (а це 14 людей), в один голос свідчать:  за часів Союзу безкоштовного проїзду в  громадському транспорті не було. Натомість були проїзні абонементи: для школярів, студентів, пенсіонерів, за якими їздили дешевше, але не безкоштовно.

А потім з країною щось трапилося. Нова держава, щоб сподобатися людям, почала видавати документи про гарантії, які не мають під собою ані фінансового, ані правового механізму. І на сьогодні маємо колізію, яку зараз активно використовують любителі «дармовщинки».

З одного боку, держава гарантує безкоштовний проїзд у ГРОМАДСЬКОМУ транспорті низці пільговиків (у т.ч. й  пенсіонерм). У Білій Церкві цю норму виконують тролейбусні перевезення. З іншого, – дуже зручно забути, що маршрутні таксі – це ПРИВАТНИЙ транспорт. І вимагати від власника возити безкоштовно півміста – усе-одно, що примусити власника дачі роздавати свій урожай на базарі. 

 Разом з тим, юні «розумники» просувають ідею компенсації проїзду пільговиків із міського бюджету.  Дійсно, ідея дуже хороша і приємна як для місцевої ініціативи. Але порахуємо разом.

За оцінками соціальних служб, із 200 тисяч населення Білої Церкви до категорії так званих пільговиків потрапляє майже 60 тисяч людей (пенсіонери, діти, інваліди, учасники АТО). Тобто якщо кожен з них двічі за день проїдеться на маршрутці, то за добу сума компенсації становитиме 1 млн грн  (60000 х 2 х 5 = 600000). За рік (365 днів) це буде 219 млн грн.  

Здавалося б, дрібниці. Як людям треба, то мере, бери та плати. І знову «але». Компенсувати такі витрати закон дозволяє лише з бюджету розвитку. А він у Білій Церкві минулого року становив 238,6 млн грн. І виходить, що коли депутати проголосують за компенсації проїзду всіх пільговиків у маршрутних таксі, то місту не буде за що ремонтувати прибудинкові території, будувати дороги, освітлювати парки, відкривати амбулаторії, допомагати багатодітним родинам, підвищувати зарплати вчителям.  Місто знову зануриться в розруху та хаос.  

Невже ми хочемо саме цього? Чи, може, це хтось примушує нас цього хотіти? І чому цей «хтось» цього хоче?

На це запитання прямо й просто відповів сам Геннадій Дикий: «На сьогоднішній день дуже комусь не подобається, що працює не одна чи дві фірми на всю Білу Церкву, які виконують усі роботи по місту. А десятки, а то й сотні підприємств. Тільки щодо  відділу капітального будівництва за два роки укладено 1000 договорів. Роботи виконуються прозоро, якісно, без перевищення цін. Це підтвердили всі перевірки. Проводяться тендери. Тільки минулого року на тендерних закупівлях  ми заощадили 15 млн грн».

А ці ж гроші могли тихенько лягти до чиєїсь кишені, як-то було раніше. От і підгодовують «колишні» псевдоопозицію. От і грають на тонких струнах наших з вами нервів та душ.

Але ми з вами дорослі люди, багато чого бачили й нам є з чим рівняти.