kopiika.com.ua

Колонка редактора

Переглядів: 1048Коментарі: 0

Саме тоді, коли пояснюєш дітям загальноприйняті правила, до тебе доходить їх абсурдність.

Не кричи. Чому не кричи? Що поганого в тому, що дитина голосно проявляє свої емоції? Їй добре в цей момент. Або погано. Чому не кричати? Ну зрозуміло, що в кав’ярні чи в кіно, де люди відпочивають. В маршрутці теж зрозуміло. У замкненому просторі – зрозуміло. А на вулиці?

Не бігай. Якщо немає машин і знову ж таки немає замкненого простору, чому б не побігати? Хоче дитина, енергія в неї. Здорова вона, а здорова дитина бігає й кричить. І шкоду робить: на дерево, наприклад, лізе чи розбирає іграшку на запчастини. Здорова дитина взагалі торба з проблемами. Ментально й фізично здорова дитина галаслива й вредна. І саме вона є найбільшим дратівником для навколишніх поміркованих і серйозних дорослих. Вони своїх не так виховують. Мовчимо тільки про те, що з тими дітьми за десять, двадцять років стає.

Страшно, коли дитина мовчить і її не видно. Мені принаймні. Для мене це означає, що вона процесі граааандіозної шкоди, чи… хвора.

Так, галасливі діти – проблема. Оточуючі  дивляться на тебе з осудом. Але діти – це  взагалі проблема, незважаючи на те, що вони – неймовірне щастя. З моменту їх приходу в цей світ вони проблема, якщо здорові. Якщо вже приходять хворими – це біда, а не проблема.

Діти створюють безлад і задовбують запитаннями, вони приносять до хати мурах, жаб і воші. Вони заважають відпочивати й  працювати. Але вони неймовірне щастя, і найбільше, чого ми боїмося в цьому житті, це втратити саме їх.

Колись я попросила брата забрати Дмитра з дитячого майданчика. Ми сиділи поруч у  сквері. Малий не хотів додому, він хотів гратись. Із криками «я з тобою не піду, ти мені не тато!» він бігав навколо майданчика від Сергія. Я бачила й піднялася, щоб допомогти зловити вар’ята. А матусі на майданчику, доки я дійшла, викликали міліцію. Мені не було соромно, коли вони дорікали мені, що дитя галасливе й  перелякало їх. Я похвалила Дмитра.

Я подивилася один сюжет і згадала випадок, коли викрали дівчинку. Поруч було багато людей, а вона мовчки сіла в авто. Її знайшли досить швидко й живою. Але вже ніколи вона не буде такою, як була. Їй просто було соромно кричати й тікати. Так некультурно, це неправильно.

Я не хочу зручних дітей. Я хочу здорових і біля себе. Поруч. До біса ті загальноприйняті правила. Нехай верещать. І якщо це комусь не подобається й дратує, це не мої проблеми – переживуть ( хоча, насправді, це й мене дратує, але це мої проблеми, переживу).

Леся Поліщук