kopiika.com.ua

Колонка редактора

Переглядів: 146Коментарі: 0

Усе закінчується. Варто це раз зрозуміти – і  життя набуває сенсу. Бо перший наш крик при народженні, власне, перший крок до смерті. Життя мине в будь-якому разі. Хворіти чи бути здоровим, радіти чи депресувати, мати величезну родину чи бути одинаком. 

Найвеличніше і найжаданіше кохання теж мине. Не обов’язково, звичайно, при житті, але мине. Діти, ніжно виплекані з любов’ю і нервами, – підуть у своє життя. Натхнення, шалене й геніальне, – минає. Бажання взагалі минають дуже швидко. Минають дощі, тануть сніги, та що там казати – зникають міста і держави. Усе минає. 

Запитуємо себе – навіщо ж оте все, якщо все минає? 

Так отож-бо. Важливий процес. Важливі всі наші кроки, спроби, намагання. Усі невзаємні кохання. Усі непорозуміння з близькими. Усе, що ми вибудовуємо навколо себе, для себе, для інших – це і є сенс життя. Процес побудови власного всесвіту з гармонією із самим собою. Або і не з гармонією... От те, що ми робимо в цю секунду, це теж сенс життя. Оглядаючись на прожиті десятки років чи й просто усвідомлюючи, що вже кінець, ми таки усвідомимо, що сенс життя – у житті. У самому процесі. 

Завжди помітно тих, хто не живе. Вони захоплені й методичні, прискіпливі в дрібницях і відповідальні. Вони всюди. Неначе завжди на виду. Активісти, волонтери, голови батьківських комітетів, незамінні співробітники й ентузіасти. Вони можуть бути будь-ким з вищеперелічених. Інколи вони асоціальні дисиденти. Заперечують з піною на губах усі норми й  правила. Або навпаки – борються за ці норми й правила до 

«першої крові». 

Звичайно, не всі активні в чомусь люди, не живуть. Вичислити легко примітивними запитаннями: «А пам’ятаєш метеликів у животі?», «Бачила сьогодні неймовірний колір неба?», «Вимкнеш телефон на добу?»

Це вводить їх у ступор. Вони не уявляють, що буде поза їхнім захопленням. Немає життя поза тим, чим вони займаються, і не важливо чим: дитиною, собаками, допомогою військовим чи марудною роботою. Немає життя. І вони не розуміють, що насправді життя є, але воно саме поза тими дивними фетишами, які вони обрали своїм покликанням. Бо все скінчиться колись, а життя продовжуватиметься. Але виявиться,  що вони його й не жили.

Живіть. З усієї сили. Дізнавайтесь нове, змінюйте погляди, навчайтесь. Не важливо,  скільки вам років. Бо саме ті роки, які ви присвятили справжньому життю, і будуть згадувати ваші нащадки в сьомому поколінні.

Леся Поліщук