kopiika.com.ua

Колонка редактора

Переглядів: 859Коментарі: 0

Довго думала – писати чи ні. З одного боку, – це велика відповідальність. Коли тебе читає багато людей, ти так чи інакше формуєш їхню думку. З іншого ж, – якщо  ти вважаєш щось правильним чи неправильним, то не годиться мовчати. 

Я про бійців, що повертаються з АТО. Вони герої, так. І вони усвідомлено чи неусвідомлено захищають нашу державність і наші життя. І ми за це завжди будемо їм вдячні й будемо допомагати, робити все, що в наших силах, бо ми тут, а вони ТАМ. Але... ми люди емоційні, і ці емоції ще більш акцентовані в умовах стресу, у  якому ми всі перебуваємо. Я помітила, що ми почали дуже ідеалізувати військових. А коли стикаємося не з героєм, а зі звичайною людиною, у якої надломлена психіка після перебування на війні, то жорстоко розчаровуємся.

Весняні свята в самому розпалі. І тепле сонечко вкупі з довгими вихідними кличе всіх на вулицю, на пікніки – святкувати й відпочивати. Військових у нашому місті багато, і вони мають право відпочити, може, і більше, ніж ми. Але є дещо, що мене зачіпає за живе. Думаю, що й вас також. Тож я би хотіла звернутися до військових, користуючись такою нагодою.

«Не ображайся, брате-воїне. У мене двоє синів, яких я виховую в повазі до твого подвигу. Ти для них – приклад і герой! Я їм розказую казки про козаків і отаманів, про сержантів і капітанів. У тих історіях добро перемагає зло твоїми руками. Руками українського воїна.  Я знаю, що ти пережив. Я розумію твій тягар спогадів і біль від втрати побратимів. Я поважаю твоє право тамувати цей біль так, як ти вважаєш за потрібне. Я сяду з тобою поруч і вип’ю, якщо ти потребуватимеш моєї компанії. Але... Зніми форму, брате! Зніми її, якщо знаєш, що будеш пити! Зніми, бо я не можу дозволити, щоб мої діти побачили тебе таким. Інколи неадекватним, інколи сплячим на лавці в нетверезому, неприємному для ока, стані, інколи таким, коли ти зі злістю рокидаєш усе навколо. Вони досить дорослі, мої діти, щоб уже зрозуміти, що ти п’яний. А ти для них приклад. Тисячі матерів виховують зараз своїх хлопчаків на твоєму прикладі. А це ще один твій тягар і відповідальність. Тому зніми форму, брате! І не ображайся, якщо ти, її не знявши, сядеш пити там, де тебе можуть побачити мої діти. Я це припиню дзвінком до органу місцевого військового правопорядку. Не ображайся, брате, але країна, яку ти захищав своїм життям,  заслуговує на правильне майбутнє, а ти заслужив бути прикладом для моїх дітей. І я не дозволю це зруйнувати».

Леся Поліщук