kopiika.com.ua

Колонка редактора

Переглядів: 206Коментарі: 0

Я твердо знаю – у Білій Церкві неймовірні люди. Вони завжди швидко відгукуються на прохання про домогу. Іноді так швидко, що навіть не встигають замислитися: «А чи варто?»

Колись я попалася на гачок – закликала допомогти людині, яка виявилася просто шахраєм на довірі. Добре, що спільні знайомі попередили, і я не встигла зробити непоправне. Перепросила всіх. Пояснила. Але з тих пір будь-яку інформацію перевіряю до найменшої літери, до кожного чека, до кожної печатки на довідці.

Тиждень тому мені на очі потрапив допис жінки. Щирий і тремтливий. Вона просила допомогтхто чим може: грошима, одягом, продуктами. Не собі. 

Вона зустріла 11-річного хлопчину в Білій Церкві, який сам блукав містом. Спитала,  чому один. Хлопчик розповів: «Мама з важкою хворобою в лікарні, бабуся старенька, тата немає. Сам хлопчик (сміливий і сильний) сумлінно навчається в школі, але йому важко. Грошей немає, нещодавно навіть на стільці збирали, а в нього не було грошей, то сидить на старому й розламаному. Немає що їсти, немає що одягти. Він бідний і нещасний посеред цілого всесвіту байдужих людей».

Жінка, не роздумуючи, вдарила на сполох у соцмережах. І потяглися під дописом коментарі: «Дайте номер картки», «Куди привезти продукти?», «Куди переслати речі?» Люди відгукнулися на заклик про допомогу, хто як міг. А я засумнівалася. Соромно було, що сумніваюся, але досвід кричав – «перевір».

Перевірила. Хлопчина існує. Тато в тюрмі, мама від алкоголю отримала цироз і дійсно в лікарні. Бабуся, не така вже й старенька, переїхала із села, щоб доглядати хлопчика. У  школі всі знають про ситуацію й час від часу збирають гроші на лікування мами-алкоголічки (бо людина все-таки, шкода). Тобто всі роблять все, що можливо. Та що ж за розмови про той злощасний стілець? А про «голодний та роздягнений»? 

А ось що: хлопчина, попри свій ніжний вік, упевнено крокує батьківською стежиною.  Він віртуозно навчився управляти ситуацією собі на користь. Уже знає про м’яке серце наших жінок і видурює гроші в кого лишень можна. У нього мобільник такої моделі, який навряд чи є у ваших дітей. І грошей у кишені стільки, що можна непогано скупитися в магазині на всю родину на тиждень. Він тікає зі школи та з будь-якого іншого місця, де його намагаються втримати та чомусь навчити. І, як бачите, він і без нашої науки  непогано дає собі раду… 

А ми з вами в цей час відриваємо по сто гривень зі своїх скромних бюджетів та переказуємо на картку невідомій жінці. 

До речі, про жінку, яка забила на сполох.  Після того як дізналися все, ми намагалися з нею особисто зустрітися. Та виявилося, що вона в ці дні перебуває за кордоном. Директор школи, у якій навчається кримінальний геній, поставив її до відома про справжній стан речей. Але що вона робитиме надалі – поки невідомо. Та в  розмові з директором чуйна білоцерківчанка прохопилася: на картці в неї вже стільки грошей, що можна хлопчині купити квартиру. Я не знаю, чи там усе чесно, тому не буду звинувачувати в шахрайстві. Поки що. Допоки не перевірила.

І я думаю, чи винен у цій ситуації маленький хлопчик. Життя в нього дійсно не просте. Він мусить виживати, а перед очима лише злочинний батьківський приклад. А може, це ми з вами робимо з нього малолітнього шахрая? Своєю легковірністю та бажанням надати конкретну допомогу. І ніхто не переконав його, що правильний шлях подолання скрутних обставин: навчання та праця, а ніяк не брехня й жебракування. 

*Прим. ред. «Копійка» в кожному номері просить вас про допомогу для різних людей, у тому числі й дітей, які потрапили в скрутне становище. Ми гарантуємо, що перевірили кожне слово, написане на наших шпальтах.