kopiika.com.ua

Маловідома Біла Церква. «Олександрія» графів Браницьких. Як усе починалося…

Переглядів: 564Коментарі: 0

Наразі всі жителі міста так чи інакше асоціюють Білу Церкву з графами Браницькими. Так чи інакше, але надто розпливчасто й туманно. Інфопростір живлять домисли, буцімто вся спадщина Браницьких від лукавого, чи від Потьомкіна, чи від лукавого Потьомкіна. Та й спадщина, урешті, так собі – чи не так собі, а навіть «дуже і дуже». Ось через цей різнобій у поглядах газета наважилась запропонувати більш-менш упорядковану історію, яка так чи інакше стоїть, чи хоча б одним боком спирається на фактичну історію. Так чи інакше…

Після оточення 1768 року – повстанців  Коліївщини  під Уманню розгромило військо московського царя. Рештки гайдамацьких загонів виловлювали по всій Україні. Польські каральні загони жорстоко розправлялися з гайдамаками. Їх вішали тисячами, відтинали їм голови, садили на палі. Ксаверія Браницького було призначено судити 20000 українських бранців,  переданих польській владі росіянами.  Частину з них той відіслав на роботи до Львова, а 700, як сам подає у звіті до короля, «покарав найжорстокішою смертю». Стільки ж було з повішено по різних містах України, а решту Браницький  передав польському судові в Кодні. Із 336 справ, реєстр яких досі зберігається в архівах, 151-му відрубали голову, 57 повішено, 9-х четвертовано, а одного – українського шляхтича-полковника – посаджено на палю. 

За таке «геройство» польський король Август Станіслав Понятовський у 1774 році передав коронному гетьману Францішеку-Ксаверію Браницькому  Білоцерківське староство. Відтоді Біла Церква стає приватним містом Браницьких. 

У 1781 році Ксаверій бере шлюб із племінницею князя Потьомкіна Олександрою Енгельгардт. Зиму подружжя зазвичай проводить у Петербурзі при дворі Катерини ІІ, а влітку почасти відвідує українські маєтки, зокрема й Білу Церкву. 


У 1784 році Браницький дарує маєток дружині – графині Олександрі. Відтоді Браницька розпочала наводити власний лад.  Спочатку мала намір збудувати парк у Шкарівському лісі, але все ж зупинилася на ділянці віковічної діброви за 3 кілометри від Білої Церкви, в урочищі Гайок. Назвала новозакладений парк на свою честь – «Олександрія». Щоправда, у назві закладено множинний сенс. «Олександрія» – парк імені господині й улюбленого внука імператриці – майбутнього імператора Олександра I; а ще –спогад про Олександрівський парк у  Царському Селі. Олександрівська тема продовжилася пізніше. 

Під час Аракчеєвських  військових будівництв імператору довелося  бувати на півдні, відтак він відвідував Браницьку в  Білій Церкві. Ночував в одному з павільйонів парку. Після того візиту на новій ділянці парку встановили бронзовий бюст імператора на кам'яному постаменті. Поступово виник окремий сад на згадку про зв'язок власників садиби з царською сім'єю. У різні часи «Олександрію» відвідували Микола I, Олександр II, Великі княгині і князі. Новий меморіальний сад був оточений металевими витими гратами, уставленими в кам'яні стовпи, що, у свою чергу, були прикрашені рельєфними квітковими гірляндами. Кожне дерево, посаджене членами царської сім'ї, обрамували балюстрадою з позолоченою царською короною. 

Усе це пізніше, а в 1791 році помирає князь Потьомкін. По смерті царського фаворита графиня отримує більшу частину спадщини всемогутнього вельможі. Зважаючи на роль, яку зіграв Потьомкін у її долі, графиня Олександра вирішує присвятити будівництво майбутнього парку його пам'яті, а також збудувати серед райських кущів «Олександрії» Потьомкінський мавзолей, який став би домінантою композиції. У 1795 році проект помпезної будівлі виконав відомий архітектор Старов. Проте, після кончини цариці Катерини, російський трон успадкував її син Павло І. 

Новий самодержець украй негативно ставився до всього, так чи інакше пов'язаного з князем Таврійським Потьомкіним. Відтак, Браницьких перестали приймати при дворі. Ба більше: за ними встановили негласний поліцейський нагляд. Нові обставини змусили графиню відмовитись від мавзолею. Натомість, спираючись на композиційні напрацювання Старова, збудувала кілька інших, не рядових, споруд.

Автором генерального плану паркової забудови став французький архітектор Мюффо. Трохи пізніше в «Олександрії» працювали інші уславлені архітектори та садівники: Ботані, Станге, Бартецький, Вітт, Єнс. 

Одночасно зі створенням паркових насаджень у 1793 році розпочалося будівництво резиденції та інших знакових архітектурних споруд. У той час значну кількість різноманітних рослин завезли в Білу Церкву із Польщі та інших  країн світу. Паралельно розпочалося будівництво літньої резиденції Браницьких. Поруч розташувався комплекс альтанок, зокрема й Монарший павільйон, де згодом ночуватимуть російські самодержці, Бальна зала та інші.  З північної, східної та західної сторін головний палац оточували адміністративно-господарські будівлі, які замикалися внутрішнім майданчиком (дідинцем). 

Під час буремних подій ХХ століття ці будівлі було знищено. Решта території призначалася художньому вектору паркових облаштувань. До них належать Мала й Велика галявини з прилеглими архітектурними спорудами: Колонадою  «Луна», «Китайським містком», «Руїнами», «Арочним містком», «Островом Марії», «Остром Троянд», – фонтани та водоспади. Паркові алеї прикрашали бронзові та мармурові скульптури. 

На відстані близько 500 метрів від «Аустерії» розташований так званий економічний двір (з 1946 року – будівля   паркової адміністрації). Там містилися житла постійних працівників, майстерні, оранжерея, квіткове господарство, фруктовий сад, чудові рибні стави. Поряд з палацовим комплексом із західного боку  буяв сад «Мур», огороджений мурованою цегляною стіною для захисту теплолюбних плодових дерев; зі східного боку – «Клини», сад Катерини ІІ, сад Потьомкіна, Російський сад і городи. 

Варто зауважити, що кожен мальовничий шматочок парку оповитий романтичними легендами та байками. Наприклад,  стверджують, що під Білою Церквою колись побудували ціле підземне місто. Буцімто  таємні переходи тягнулися від «Олександрії»  до Замкової гори, а один із виходів прямував безпосередньо до річки, щоб у разі потреби непомітно залишити місто. 

Говорять, що перед смертю графиня завбачливо сховала в підземеллях незчисленні скарби. Особисто знав людину, якій пощастило побувати в моторошних переходах. Скарбів не бачила, але клялася, що підземелля існують насправді. 

Ще один переказ свідчить, буцімто  Браницька обожнювала лебедів, які швидко прижилися в ставках «Олександрії». Але красиві птахи стали бажаною здобиччю недбайливих мисливців. Аби вберегти білих красенів від убивств, за наказом графині навколо озер висадили «прокляту траву», що вмить отруювала недобрих людей. Відтак,  злодії та мисливці й близько не підходили до лебединих ставків. 

Багато води утекло з тих часів, але в «Олександрії» й досі варто бути обережним:  хтозна, яких ще сюрпризів приготували для нащадків графи Браницькі.

Далі буде

Підготував О. Виговський