kopiika.com.ua

Ми пам’ятаємо…

Переглядів: 136Коментарі: 0
У тривалій череді новорічних, різдвяних і державних свят події п’ятирічної давнини якось непомітно відійшли на другий план. Щоправда, не для всіх – не для мільйонів українців, які виборювали право на гідність у всіх куточках багатостраждальної країни, і точно не для родичів загиблих героїв Небесної сотні, що, до слова, саме в цей холодний і безпросвітний час почали віддавати свої безцінні життя п’ять років тому в київському середмісті. 
Минулого тижня, а саме 22 січня 2019-го року, про героїчну епопею на Майдані нам нагадали активісти й небайдужі співвітчизники. Як і п’ять років тому, холодного морозного дня на Європейській площі вони згадали перших загиблих під час Революції Гідності, Сергія Нігояна та Михайла Жизневського, у рамках урочистої ходи на честь  героїв Небесної сотні. На місце загибелі героїв люди поклали лампадки та квіти й хвилиною мовчання вшанували  юних героїв Революції Гідності. Пізніше в центрі столиці відбулася панахида за першими полеглими борцями крайньої революції в Україні. 

Іде війна народна…
 
Михайло Жизневський. Фото: соцмережіКоли переглядав сюжет про ходу та панихиду на ТБ, то якось накрило й закрутило, нагадало та, наче машиною часу, повернуло в ті непересічні часи. Захотілося пошукати, – а що писала «Копійка» на своїх шпальтах в середині січня вже далекого 2014-го. 
Це диво, але знайшлася стаття від 19 січня 2014-го року, яка, напевно, спроможна хоч якось передати нерв того героїчного протистояння простих людей з озброєним та екіпірованим «Беркутом», з тогочасним репресивним апаратом, з різнокаліберними покидьками при владі й кориті. Тож у рамках сентиментально-трагічних спогадів пропонуємо кілька рядків до вашої уваги: «Напевно, 19 січня цього року багато читачів наживо спостерігали трансляцію з київської вулиці Грушевського, де радикальні українці намагалися влаштувати достойне «алаверди» нині діючій, так би мовити, українській владі. Звісно, чули відлуння мелодій революційного трубача, що створював звукове тло навколо разом із звуками вибухів, пострілів, вигуків болю та відчайдушних матюків зневірених знавіснілих людей. Тож чули, що він грав – «Іде війна народна…», «Марсельєзу» й Гімн України. Символічно, – чи не так? 
Наразі не збираюся розкладати тут усе по поличках, адже люди знають, бачать і все розуміють. Відтак, не вважаю за потрібне, особливо після підписання драконівських законів від 16 січня. Урешті в тюрму не кваплюся, отож просто констатуватиму деякі факти першої ночі народної війни. 
ІРоман Сеник помер у лікарні, не приходячи до тямиз 42-х госпіталізованих, які постраждали в центрі Києва тієї ночі, четверо перебувають у важкому стані. Трьом постраждалим видалено очні яблука, а ще одному – ампутовано кисть правиці. Про це повідомив на брифінгу директор Департаменту охорони здоров’я Київської міської державної адміністрації Віталій Мохорєв. Зокрема пояснив, що операції з видалення очей були необхідні через жорстоку контузію очей внаслідок ураження пластиковими кулями. Щодо ампутації частини руки – кістку було повністю роздроблено, тож іншого виходу просто не існувало. Тепер постраждалі перебувають в Олександрівській клінічній лікарні (близько 16 осіб), у лікарні швидкої допомоги (4 особи), у клінічній лікарні №9 (5 осіб), у лікарні №17 (3 особи), у дитячій клінічній лікарні №7 (один 17-тирічний хлопець із числа мітингувальників), у обласній клінічній лікарні Київської області (2 особи) та клінічній лікарні №3. 
За словами того ж Мохорєва, це ситуація на 09:00 20 січня. Вік постраждалих – від 17-ти до 59 років, переважно кияни, проте є люди з регіонів, у тому числі й східних. Мохорєв повідомив: уночі з 19 на 20 січня працювало 15 бригад швидкої допомоги, що діяли в напруженому режимі, але гідно виконали свою функцію. Загалом зафіксовано 103 звернення до бригад швидкої допомоги. Серед постраждалих – двоє журналістів (із газети «Известия» та «Радіо Свобода»). Станом на тепер ідеться про кілька сотень поранених. 
Варто зауважити, що мітингарі не вельми охоче звертаються до медичних закладів, побоюючись наступних репресій з боку зірваної з котушок державної машини. Додамо, що наразі протистояння лише набирає обертів, так що, будь ласка, бережіть себе. На відміну від переважної більшості нині діючих чиновників і провладних політиків, ви потрібні новій, красивій, очищеній Україні. Нехай нам допоможе Господь!»
Янукович – державний зрадник і злочинець. 
Тепер фіційно 
 
 Мабуть, це дуже символічно, що вирок у суді недолугому президентові-втікачу Януковичу виголошено саме тепер, у чергову річницю перших трагедій на Майдані. Його визнано винним у державній зраді, пособництві у веденні агресивної війни та посяганні на територіальну недоторканність України. 
Рішення оголосив суддя Оболонського райсуду Києва Владислав Дев’ятко. Ось що він  сказав: «Суд ухвалив Януковича визнати винним... Призначити йому покарання за частиною 1 статті 111 у вигляді 13 років позбавлення волі, за частино 5 статті 27, частиною 2 статті 437 Кримінального кодексу України у вигляді 12 років позбавлення волі... За сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим визначити Януковичу Віктору Федоровичу остаточне покарання у вигляді 13 років позбавчлення волі… Строк відбування покарання Віктору Федоровичу Януковичу рахувати з моменту його затримання. 
Стягнути з Януковича на користь держави процесуальні витрати за проведення судових експертиз у сумі 98 561 гривня 20 копійок. Заходи забезпечення кримінального провадження, арешти на майно, накладені в межах провадження, залишити без зміни», – оголосив суддя Дев’ятко. 
Нагадаємо, що справу про державну зраду Віктора Януковича розглядали в суді з березня 2017-го. Обвинувачення опиралося на лист четвертого президента до російського лідера Путіна з проханням ввести війська на територію України. 
Прокурори просили для «легітимного» найвище покарання – 15 років в’язниці. На жаль, на даний момент «недопрезидент» недосяжний для української Феміди, проте, сподіватимемось, так буде не завжди. 
Олександр Виговський