kopiika.com.ua

Музичні школи. Розвиток та неприємний післясмак

Переглядів: 1045Коментарі: 0
«Ні мистецтво, ні мудрість не можуть бути досягнуті, якщо їх не вивчати»  Демокріт

Один знайомий якось сказав  мені: «Людина, яка з дитинства ввібрала в себе красу музики Моцарта, полотен  Моне, глибину  сонетів Шекспіра, – ніколи не стане вандалом. Вона створюватиме навколо себе гармонію, яка притаманна її душі».

Що ж ми можемо зробити, щоб вандалізм став прикрим винятком, а не правилом нашого буденного життя? Чи є альтернатива вуличному вихованню, окрім всебічного естетичного розвитку? І де ті місця, де навчають прекрасному? Занедбані, старезні приміщення музичних шкіл, де в ХХІ ст. вбиральня розташована на вулиці? Колектив, у якому роками музику заглушали скандали та інтриги? У цих місцях діти здатні ввібрати красу? Діти, яких, мов олов’яних солдатиків, озброїли кларнетами та скрипками й виставили на сонці, як авансцену до сольного виступу дорослих «диригентів». 

А тепер коротко розглянемо яскравий приклад маніпуляції свідомістю занепокоєних батьків, які щиро прагнуть  своїм дітям можливостей  для гармонійного розвитку.

Чомусь «диригенти» повідомили батьків лише про ту частину змін у музичній школі, що звучить страшно – «ліквідація», але не захотіли пояснити, що на школу чекає розширення та реорганізація. Звідси стає зрозумілим обурення батьків, введених в оману заради ницих інтересів «диригентів».

Протест перед міськрадою був яскравим та видовищним, але шкода було дітей, яких використали як сходинку для збереження «теплих місць» організаторів.

А ми розберемося й пояснимо вам, що насправді очікує і батьків, і дітей, і викладачів музичних шкіл №2 і №3.

Висновки технічної експертизи щодо приміщення музичної школи №2 – безапеляційні:  дітям там перебувати небезпечно. Тож мови про продовження навчання в старезній будівлі навіть бути не може. 

Що ж до музичної школи №3, то абсолютно недоцільно використовувати величезне приміщення лише для музики, оскільки мікрорайон Леваневського налічує понад 8000 дітей, які хочуть не лише грати на інструментах, але й співати, малювати чи, скажімо, танцювати. А відповідний комунальний заклад, який міг би забезпечити свідоцтвами державного зразка, – лише один.

Тоді постає наступне запитання: де та як створити умови для колективу й вихованців шкіл естетичного виховання? Які можуть бути варіанти? Нове приміщення? Чудово. Але термін — довго! Про наявність коштів для реалізації проекту нової школи в бюджеті міста редакції газети не відомо. Використати вже існуючі приміщення? Влада розглядає такий варіант. 

Наразі йдуть обговорення з директорами загальноосвітніх шкіл про можливість проведення музичних та мистецьких занять у  той час, коли в школярів закінчились уроки, тобто в післяобідню пору. Думка слушна, враховуючи, що діти вчаться в першу зміну, а приміщення, теплі та освітлені, можуть послужити ще й музам мистецтва. Більше того, влада міста декларує намір збільшити напрямки виховання дітлахів хореографією, образотворчим  та театральним мистецтвом. 

Як пояснили юристи, існуюча законодавча база не дозволяє провести таку реорганізацію в інший спосіб, окрім як спершу ліквідувати музичну школу й лише потім створити школу мистецтв.

То що отримають вихованці шкіл у сухому залишку?

- Нові приміщення.

- Нові цікаві напрямки  естетичного виховання.

- Свідоцтва державного зразка.

- Збережений і примножений педагогічний колектив.

- Яскраві враження.

- Любов до мистецтва.

Звичайно, утримання таких комунальних закладів – це додаткове навантаження на бюджет. Але чи не для того ми працюємо й платимо податки, щоб забезпечити дітям виховання – гідне їхніх талантів? А інвестиції у виховання завжди є найдоцільнішими, навіть якщо про це говорити суто економічною мовою.

І лише один гіркий післясмак: розуміння того, що дорослі можуть їх використовувати для театральних мітингів задля особистих меркантильних інтересів.

Вихованці шкіл мистецтв уже прославляють Білу Церкву, виграючи численні конкурси. Нарешті ми маємо імідж міста – колиски надзвичайних талантів, хоча дорослі частенько поводяться, як інший сумнозвісний наш земляк Тітушко.

Олена Зарічна