kopiika.com.ua

Незалежна Українська церква – це питання національного самозбереження

Переглядів: 83Коментарі: 0

Минулого четверга,14 листопада, у приміщенні Білоцерківської міської ради відбувся круглий стіл на нагальну в Україні тему – «Помісна Церква в Україні». Із цього приводу зібралася доволі строката публіка, яка, щоправда, точно не вирізнялася байдужістю чи аморфністю. 

У президії – голова Білоцерківської «Просвіти», організатор цього поважного зібрання Костянтин Климчук, радник міського голови Микола Антонюк, київські запрошені гості – науковці з Академії наук України Олександр Саган та Ірина Перловська. Серед присутніх у залі помітив велику кількість кліриків різних конфесій, зокрема представників священства УПЦ Київського патріархату, УПЦ Московського патріархату, УАПЦ, батюшок Греко-католицької церкви та навіть служителів протестантського християнського напрямку.  Крім них, подією зацікавились депутати міської ради, білоцерківські чиновники та небайдужі до проблематики містяни. 

Захід відкрив Костянтин Климчук. Закликав до конструктивного діалогу та щирості в судженнях. Микола Антонюк підтримав пропозицію координатора й висловив сподівання, що в процесі виступів та обговорення буде переважати взаємоповага, толерантність, наука та богословська полеміка, а не політика, лозунги та ворожнеча. Натомість пані Перловська зауважила як науковець, що за історичною канвою Церква та держава просто змушені взаємовпливати одна на одну, адже перебувають не у вакуумі,  а в реальному соціумі. Тож, мовляв, давайте без зай-

вих ілюзій стосовно абсолютної відстороненості від політичних процесів в Україні. 

Переконання колеги розвинув Олександр Саган, який, до того ж висловив низку цікавих тез і думок із приводу народження помісної Української православної церкви, нерозповсюдження подальшого суспільного протистояння та культурно-просвітницького виховання наступних поколінь українців у дусі вселенських православних традицій, а не вузьконаціональної схизми, до якої потроху скочується Російська православна церква.

На думку пана Сагана, помісна Церква сьогодні – не питання в межах інтелектуальної полеміки «треба – не треба», а необхідна умова збереження державності. Іншими словами,  ідеться про виживання української нації як такої, адже з подачі УПЦ Московського патріархату, яка протягом усіх років державної незалежності  послідовно й наполегливо виконувала замовлення Російської церкви, на сході та півдні України виросло ціле покоління громадян, готових з ентузіазмом та зброєю в руках знищувати батьківську державу й незалежну країну. 

Науковець послався на твердження «гуру» сучасної глобальної політичної науки Збігнева Бжезинського, який наполягав, що досягнення політичної незалежності від агресивних посягань неможливе фактично, якщо 20 відсотків громадян перебувають під ідеологічним чи релігійним контролем імперських реваншистських сил. 

У цьому контексті доповідач приголомшив загал одкровенням про те, що, виявляється, концепція тваринно-аморального «руського міра» не є дітищем клептократичного режиму плішивого ка-де-біста, а являє собою задумку колишнього митрополита Гундяєва на прізвисько «тютюновий митрополит», який, не в останню чергу (завдяки «одобрямсу» кремлівської еліти)  згодом став офіційним доларовим мільярдером і… патріархом РПЦ. 

Ще один аспект назрілої нагальності автокефалії в Україні – уврачування самої православної Церкви, що через російську традицію так званого обрядового, візуального, поверхневого ставлення вірних почала катастрофічно втрачати колись непорушні позиції. Особливо на тому ж Сході та Півдні, де дуже довго заправляють відверті ретрогради-українофоби УПЦ Московського патріархату, з чиїх єпископських митр відверто проглядаються вуха ворожої розвідки, ФСБ та ГРУ РФ. Відтак, помісна Церква в першу чергу потрібна самій Церкві, аби зберегтися, встояти й, урешті, очиститись від ганебних нашарувань дрімучого колабораціонізму. А крім того, додав пан Олександр, Україна має абсолютне, незаперечне, залізобетонне право на свою помісну Церкву, відповідно до Вселенських соборів, церковних традицій та незмінних канонічних правил, раз і назавжди затверджених тими ж Вселенськими соборами. 

На запитання із зали, – яким він бачить попередній механізм об’єднання колись ворогуючих конфесій, науковець дав чітку відповідь: розпочати зі спільних Богослужінь, а все інше згодом неодмінно докладеться. 

У розвитку подій на засіданні круглого столу  присутні почули непересічні думки від зацікавлених і просто небайдужих гостей, усвідомили концептуальне бачення проблематики питання з боку тих чи інших кліриків, церковних представників і православних активістів. 

У підсумку – зібрання  офіційно узгодило спільну позицію, відповідно до якої стратегічний напрямок на створення єдиної, незалежної, помісної Церкви в Україні вважати правильним, корисним та навіть життєво важливим у  теперішньому історично-політичному контексті.  

Підготував О. Виговський