kopiika.com.ua

«ПероДактиль» – представляє… перші конкурсні роботи

Переглядів: 284Коментарі: 0

Нарешті ми розпочинаємо презентацію конкурсних робіт  учасників дитячого літературного конкурсу «ПероДактиль». Задля збереження об’єктивності ці роботи ми отримуємо від організаторів абсолютно анонімними: без зазначення віку, імені й  місця проживання наших юних талантів. Ми хочемо об’єктивно обрати найкращого конкурсанта за версією «Копійки» й просимо вас також долучатись до обрання. Пишіть, телефонуйте, діліться враженнями.

 Конкурсна робота №1

Таємниці чарівного світу

Я і Софійка  домовилися  зустрітися в лісі.  Софійка - моя подруга й сусідка.  Вона мешкає на сьомому поверсі, а я - на восьмому.  Дружимо ми ще із садочка.  Разом ходимо до школи, іноді разом граємося.  «Ліс», як ми його називаємо, це невеличкий парк біля нашого будинку, але ми уявляємо, що це таємничий ліс, де можна знайти багато цікавих пригод. 
Ось і сьогоднішня прогулянка була дійсно надзвичайною.  Ми із Софійкою тікали від великого монстра, якого ми не бачили, але чули тріск гілок під його лапами. Було лячно та весело. Ми сіли відпочити,  аж раптом  він справді  з’явився перед нами.  Я й моя подруга його таким навіть не уявляли.  Монстр був високого зросту,  зеленого кольору.  Маленькі оченята дивилися  зацікавлено, а чотири довгих вуха прислуховувалися до всього навкруги. Шкіра монстра була вкрита густою шерстю. На вигляд вона здавалась дуже м’якенькою. Він не викликав страху.  
Монстр був дуже розгубленим.  Стало зрозуміло,  що йому потрібна допомога.  Він до нас звернувся,  і ми зовсім перестали його боятися.  Він розповів, що прибув до нас випадково,  з іншого виміру.  Звуть його Чудернак.  Його світ має назву  «Чумча».  Він працює контролером порталу, з якого можна подорожувати світами.  Подорожі здійснюються для пошуків кристалів лазурю,  які потрібні  їм  для життєвої енергії. Подорожі потрібно здійснювати щодня, тому  що енергія лазурю швидко вичерпується.  У разі зникнення цих кристалів станеться катастрофа – і всі загинуть. 
- Сьогодні я, як завжди, подорожував у пошуках кристалів, але коли опинився у вашому світі, то енергія порталу скінчилася. Тепер я не можу потрапити додому,  а ще дуже хвилююся, що там щось сталось, – жалівся Чудернак. 
- Як ми можемо тобі допомогти? – запитала  Софійка.
 - Мені потрібні кристали лазурю, – сказав  Чудернак.
 - Але ми не знаємо, що це, ми ніколи про таке не чули, – розгубилися ми.
 - До речі, а що таке твій портал? – запитав  я. 
Чудернак вивів нас на галявину, яка була оточена великими деревами.  У центрі галявини стояв тисячолітній  дуб.  З одного боку дуба була розщілина,  а вже в тій розщілині – портал. Зі слів Чудернака, –  це була стародавня база Чумчі на Землі,  де колись знаходили лазур.  Усі предки Чудернака – контролери порталу вже майже тисячу років.  Усередині розщілини було темно,  але зовні було достатньо світла,  щоб роздивитись гладенькі стіни та невеличку круглу панель. На ній було колоподібне заглиблення;  як пояснив Чудернак, – для кристалів, і коли кристали з’єднуються між собою (а їх потрібно чотири), то вони загоряються ніжним фіолетовим сяйвом і дають енергію для подорожей. У колі лежали кристали,  але вони були чорними – їх енергія скінчилась. 
- Хтось замінив кристали перед моєю подорожжю, і якщо це правда, то це велика небезпека й мені якнайшвидше треба повернутися додому.
 І тут мені спала ідея:
- Давай ми принесемо тобі батарейки,  з яких ми беремо енергію.  Якщо їх замкнути по колу, може, щось і вийде!
Чудернак погодився, тому що в нього не було вибору.  Ми із Софійкою щодуху побігли додому шукати батарейки.  Домовилися брати  їх розміром приблизно як кристали,  щоб вони заповнили отвір порталу.  Потрібні батарейки знайшлись.  Ми повернулися назад,  де на нас чекав Чудернак.  Знайдені нами батарейки Чудернак обережно розмістив у панелі. Вони ідеально підійшли за розмірами.  Та все ж ми хвилювалися,  чи буде від них користь. 
Перші тридцять секунд нічого не відбувалось.  Аж раптом я, Софійка й Чудернак були засліплені фіолетовим сяйвом.  Це тривало мить, а потім ми опинились у суцільній темряві. 
- Ну ось нарешті  я і вдома, – промовив Чудернак. 
- Де вдома? – хором запитали ми.
 - У моїй лабораторії, у Чумчі! 
Софійка почала тихесенько плакати.  Я б і сам заплакав, але ж я хлопчик,  мені не можна плакати!
 - Нас будуть розшукувати,  мама з татом будуть хвилюватися, – крізь сльози сказала Софійка. 
- Не хвилюйтесь, час на Чумчі плине повільніше, ніж на Землі.  У нас пройде день, а у вас – лише година. 
Ми трохи заспокоїлись.  Навкруги все ще була темрява.
 - Де ж світло? – запитав я. 
- А за це не хвилюйтеся! 
Чудернак тричі плеснув долонями – і  кімната наповнилась яскравим сяйвом. У нас аж очі заболіли, і довелося примружитись. Яскравості кімнаті додавало те, що підлога, стеля, стіни були білими. 
Спочатку ми подумали, що кімната порожня, але коли звикли до світла, то побачили купу різноманітної невідомої апаратури. 
- Це моя лабораторія – станція.  Звідси я подорожую, – пояснював Чудернак.
Монстрик підійшов до прибору з панеллю, яку ми вже бачили на Землі,  але вона була порожньою…
Продовження можна буде прочитати на сайті «ПероДактиля» після оголошення фіналістів…

Підготувала Леся Поліщук