kopiika.com.ua

Продовжуємо друкувати конкурсні роботи юних талантів із літературного конкурсу «ПероДактиль»

Переглядів: 708Коментарі: 0

За умовами конкурсу ми не розголошуємо імен і віку конкурсантів до оголошення фіналістів. Після оголошення фіналістів повні версії творів можна прочитати на сайті http://perodaktyl.com.ua/

Крилата мрія
Нове вміння Кожного дня після школи Марійка прямувала до свого дому, перед тим привітавшись із Михайлом Івановичем. Зробивши домашні завдання, вона вибігала на лавочку біля своєї садиби. І вже там, підібгавши ноги й чекаючи на свою подругу-сусідку Зою Павлівну, мріяла про свого власного песика.  Зоя Павлівна та Марійка – найліпші подруги. Тільки вік різний: 10 та 65 років. Зоя Павлівна вже ДВІЧІ!!! бабуся, що неймовірно тішило її. За подругу раділа й Марійка.  Бабуся, якій Марійка подарувала дружбу, любила плести. І ось нарешті Зоя Павлівна вийшла на прогулянку й відразу ж узялася за улюблену справу, а Марійка запитала: - Скажіть, будь ласка, а чи не можете ви мене навчити плести так само гарно? У відповідь Зоя Павлівна тільки посміхнулась, що мало означати «так». Вона дала дівчинці гачок і нитку й показала основи: як набирати рядочок, як плести найпростіші стовпчики з накидом та без  накиду. За півгодини старанної праці в Марійки виходило все краще й краще. Уже без пропусків, дірок та майже без помилок. А ще через хвилин 20 вийшла непогана ряднинка в ляльковий будиночок Марійки. Ото зрадіють її іграшки, як вона обновочку принесе!   Пальчики трішки втомились, і Марійка вирішила дати їм перепочити. А от розмовляти – то вже справа не хитра! - Знаєте, Зоє Павлівно, я так давно й так сильно мрію про власного собаку!  - Мої онуки, коли їздять на відпочинок,  лишають мені своїх двох пекінесів. Тому на цілих ДВА місяці  цього літа  я мала  аж двох собачок! Вони такі смішні й чудові! Ти ж пам’ятаєш, що ми не бачилися з тобою майже ціле літо, бо жила я в онуки у  квартирі? - Пам’ятаю-пам’ятаю. Тоді ми тільки по телефону спілкувалися. Так за вами сумувала й, по-чесному, трохи заздрила із-за собачок! – зізналася Марійка. – Так, насправді рада за вас! - А ти вже в батьків запитувала, чи вони не проти собаки у вашій оселі? - Та ще ні, – зізналася  Марійка. – Якщо  чесно, то мені трішки лячно. - Лячно? Але як же ж  вони дізнаються про твою мрію? Про свої мрії, бажання потрібно говорити. Це важливо!  Саме цієї хвилини батьки приїхали з роботи, і подруги змушені були попрощатись. Марійка так скучила за батьками, наче цілісінький місяць не бачились, а не попрощались  раннього ранку… Звістка Мама була аж занадто щасливою. І тато теж. Не те щоб мама і тато були завжди нещасними, а тут р-р-раз – і щасливі. Зовсім ні! Просто якраз сьогодні вони були щасливими якось по-особливому. І Марійка це відчула. І нічого не розуміла. Але передчуття було таким хорошим! Невже вони самі здогадалися, що вона хоче песика? Чи більш простіше – мамі підвищили зарплатню? Ні. Адже тоді б вона була б просто радісною, а зараз вона – щаслива! Таке відчуття було, що навіть найщасливіша у Всесвіті!  І тут Марійчин погляд спустився на мамин животик. Ого! Та він теж побільшав! Вау! Скоро в неї буде братик або сестричка.  Справді, це прекрасна новина! Матуся,  виявляється, давно вагітна, просто цього не помічала Маруся. Мама трішки переживала, як сприйме цю новину Марійка, і все чекала, поки животик округлиться,  відразу стане все помітно і він сам про себе розповість.  Овва, виявляється, що й мама інколи боїться про щось розповідати.  А ще мама розповіла, що в Марусі зовсім скоро народиться сестричка! Справжнісінька!  - Мамо й тату, а в мене теж є таке, про що я боюсь у вас обох запитувати.  Батьки насторожились, але матуся обійняла Марійку й довірливо сказала: - Давай розповідай, які в тебе там думки поселились у твоїй невгамовній голові.  Кому ж як не нам з татом ти зможеш про все-все розповісти?  Маруся стисла маму сильно-сильно, щоб не так страшно було запитувати. Потім згадала про маленьку сестричку в животику й  запитально, схвильовано подивилася на маму. А мама дивилася на неї своїми великими красивими очима й чекала. Чекала, поки Маруся зважиться.  Відчувши, що все добре, дівчинка нарешті наважилась: А чи можна, ми… заведемо собачку? Я ще,  правда, не визначилась із породою, але… Та й майбутній сестричці буде жити веселіше!  А потім Марійка підняла очі на обох батьків і вже в їхніх очах побачила таку довгоочікувану відповідь.  - Ну якщо ти сама про неї будеш дбати, то чому б і ні? Радощам дівчинки не було меж. Так, виявляється, що про свої бажання обов’язково треба говорити!