kopiika.com.ua

Раїса Григоренко: «Сучасний бібліотекар – це супер-професіонал, універсальний фахівець…»

Переглядів: 420Коментарі: 0

Колись, у часи благословенного радянського минулого, коли все на світі було дефіцитом, я мріяв вивчитися на бібліотекаря. Ми, слухняні «совкові» школярики, любили читати всіляку розумну художню літературу. А так як вона теж була в дефіциті, - чомусь одна шоста частина суші ніяк не могла налагодити друк популярних книжок, - то працівник громадської бібліотеки автоматично ставав на один рівень з начальником продовольчої бази, директором ресторану чи Народним артистом УРСР. Тим паче заробітна плата тоді була стандартною, наче кермо у смішних машинок під назвою «Москвич». На жаль ця дитяча мрія так і не здійснилася ні в повному обсязі, ні секторально, як багато інших моїх дитячих мрій. Проте цікавість лишилася на все життя; до книжок, бібліотек і бібліотекарів. Тому й наважився поговорити для цього номера газети з директоркою Комунального закладу «Білоцерківська міська централізована бібліотечна система Раїсою Григоренко. Вийшов цікавий діалог…

   

- Вас, Раїса Павлівна, можна назвати одним із найбільш досвідчених бібліотекарів Білої Церкви. Відтак, згадуючи часи післядипломної практики, - чи сильно змінилася з тих пір бібліотечна справа?

- Сьогодні бібліотеки – це інформаційні й організаційні центри, майданчики для проблемних дискусій, зустрічей представників різних структур і організацій. Якщо взяти за приклад наше місто, то в багатьох мікрорайонах бібліотеки єдині  культурні центри, де можна не тільки почитати книги і періодичні видання, але й цікаво провести свій вільний час. У книгозбірнях працюють клуби за інтересами, різноманітні гуртки, студії, проводяться майстер-класи. Раніше читачі могли тільки мріяти про Інтернет, а сьогодні всі бібліотеки мають можливість надавати послуги за допомоги всесвітньої мережі. Звичайно, щоденна внутрішня робота з фондом не змінилася: це ведення алфавітного і систематичного каталогів, різноманітних картотек, статистична робота, переведення книжкового фонду з ББК на УДК. Крім цього додалося багато інших процедур, пов’язаних з комп’ютерними технологіями. Та й не абияку роль відіграє спілкування з читачами, адже саме цей процес приносить користь обом сторонам. Тому уявлення пересічних громадян про роботу бібліотекаря наразі не завжди відповідає дійсності.

- Що сьогодні найголовніше в роботі бібліотек? Ну, тобто, - що на першому плані:  книгозбірня, медіацентр,  платформа для заходів? 

- Сучасна бібліотека – безмежний простір для творчості, територія читання й дозвілля, використання комп’ютерних технологій. Тому сказати, що саме на першому плані неможливо. Основне завдання бібліотекарів – забезпечити потреби своєї аудиторії. І сенс орієнтиру бібліотечної діяльності – послуги, що користуються попитом читачів у сучасних умовах. Усі книгозбірні виконують єдину функцію – повне і якісне задоволення інформаційних, освітніх, інтелектуальних та культурних потреб користувачів.

 - Є такий вислів, - «чоботар без чобіт»; за вашими спостереженнями, - чи багато читають теперішні бібліотекарі?

- Для того, щоб бути  в курсі новин в галузі літератури, плідно співпрацювати з користувачами, бібліотекар повинен багато читати. Більшість моїх колег читають багато. Бібліотекар, який є творчою людиною, з креативним та інноваційним мисленням, легше налагоджує стосунки з користувачами. Сьогодні читачеві важко орієнтуватися потоці літературних новинок, пишуть «всі і про все». І саме бібліотекарі допомагають вибрати те, що цікавить відвідувача «бібліотечного храму», виявляючи його літературні смаки при спілкуванні.

- Чув, що незабаром українські викладачі отримують значну прибавку до заробітних плат. Ваші роботи дуже подібні, можна сказати, паралельні. Як ставитесь до того, що їм покращують фінансове становище, а про вас, про бібліотекарів, наче забули?

- Дуже прикро і образливо, що держава не цінує нашу роботу. Адже сучасний бібліотекар – це супер-професіонал, багатопрофільний фахівець, бо володіє найрізноманітнішими знаннями, вміннями та навичками. Це універсальний фахівець: психолог і педагог, літературознавець, актор та сценарист, оратор та рекламіст, медіа-спеціаліст та менеджер. І якби у всіх державотворців на першому плані була духовність і культура, тоді змінилося б  ставлення до нашої професії. А так – «маємо, що маємо».

- Спитаю як зацікавлена особа ( пописую ж всіляку літературку, - О. В.), - як вважаєте, чи є майбутнє у паперових книжок, чи, може, незабаром усе на світі «сховається» в електронному форматі?

 - На мою думку – книга вічна. Яких би висот не досягла «електронна книга», вона не замінить друковану. Книга цінувалася у всі віки і часи. Про неї писали вірші, наукові трактати, есе… Паперова книга цікава ще й тому, бо зручна для тримання, перегортання.   Шелест сторінок заспокоює та дарує позитивний настрій.  «Її не треба рятувати, вона сама нас усіх врятує»…

- Ні для кого не секрет, що на початку нового тисячоліття молодь читає менше. Як думаєте, - це стане проблемою для подальшого розвитку національного суспільства?

- Так. Я погоджуюся з вами. Сьогодні молодь менше цікавиться книгами, відтак нам необхідно шукати шляхи залучення молодих людей до читання. Беручи за приклад зарубіжні бібліотеки, можна зробити висновок, - нашим книгозбірням не вистачає сучасного облаштування приміщень як меблями, так і технічними засобами. У світі існує дуже популярний термін – «третє місце» (перше – дім, друге – робота, чи навчальний заклад). Це територія творчих людей, креативних ідей, можливість поспілкуватися з друзями у доброму товаристві, попити каву, обмінятися книжками, дізнатися про нові інформаційні технології тощо. Саме в цьому напрямку сьогодні працюють філіали №8 та №10.

- Не можу не згадати тут спочилого пана Красножона (багаторічний керівник бібліотечної справи в Білій Церкві, нині покійний – О.В.). Чи справді незамінних не існує?

-   Це була людина, яка вирізнялася серед інших. Для нас усіх Петро Іванович  залишився «вершиною, що виміру не має, висотою, з якої видно світло». Він дійсно незамінний – всезнаючий інтелектуал, щирий, відвертий, людина високої громадянської позиції,  яка бажала  усім добра, дбала про злагоду і взаєморозуміння у колективі. У Петра Івановича було багато планів і мрій: створення музею книги, музею-експозиції культури міста, відкриття бібліотек у Гайку, на масиві Піщаний, започаткування «Міняйлівських читань», проведення дослідження і видання історії розвитку бібліотечної справи Білої Церкви та її сьогодення, видання не менше 30-ти томів «Білоцерківського біографічного словника». Зразком української працьовитості, порядності й чесності характеризують життя Петра Красножона його земляки. Для нас він назавжди залишиться патріотом, який глибоко розумів значення духовності й культури українського народу.

- Хто ви по своїй природі? Склянка у вас яка, - напівпорожня, чи наполовину повна?  

-  По життю я оптиміст, постійно працюю над собою, адже професія бібліотекаря вимагає щоденної творчої ініціативи, комунікативної культури, а робота з людьми – знань педагога та психолога.

Бібліотекар – це не просто професія, яку я обрала, це – спосіб життя. І закінчити  нашу розмову я хочу словами англійського письменника Ніла Геймана: «Бібліотеки – це свобода. Свобода читати, свобода спілкуватися. Це освіта, це дозвілля, це притулок і це доступ до інформації». Тож я запрошую всіх білоцерківців завітати у цей простір свободи.

Спілкувався О. Виговський