kopiika.com.ua

«Remember Us» означає – «Пам’ятайте нас»

Переглядів: 155Коментарі: 0

Нещодавно, 2 липня, у Білій Церкві відбулася знакова подія – своєрідне закладання майбутнього меморіального знака загиблим єврейським дітям та всім постраждалим від Голокосту в Білій Церкві. 

З приводу майбутнього меморіалу міський голова Геннадій Дикий сказав: «Поки ми відчуваємо біль – ми живі. Поки ми відчуваємо чужий біль – ми люди. У людяності немає кордонів, рас і національності. Страшний злочин, який був скоєний під час Другої світової війни, повинні пам’ятати всі, адже коли влада дістається тиранам, які готові заради своїх амбіцій знищувати мільйони, – найбільше страждають діти… Пам’ять про ті події не повинна вмерти…»

На місці майбутнього меморіального знака представники благодійної волонтерської організації «Remember Us»  висадили особливе дерево – метасеквою, яке зазвичай висаджують у місці трагічних подій. У Білій Церкві таким місцем став майданчик за адресою Торгова площа, біля будинку номер 12. 

За історичними свідченнями, розстріли єврейського населення відбувалися, зокрема, неподалік – у районі складських приміщень БРУМу. З офіційних джерел відомо, що на 1939 рік у Білій Церкві проживало  дев’ять тисяч двісті вісімдесят чотири євреї, понад п’ять тисяч з яких не пережили фашистської окупації.  

З проектом і урочистою процедурою висадження метасеквої читач може ознайомитись на офіційному сайті Білоцерківської міської ради. Ми ж пропонуємо зосередитись на іншому аспекті події. 

Праведники

Цікаво, що висаджене дерево представники місцевої єврейської громади присвятили українцям, які з ризиком для життя рятували єврейське населення міста. У всьому світі цих достойників називають «Праведниками народів світу». За даними на тепер, вищезгадане звання присвоєно понад двом із половиною тисячам громадян України, але ця цифра ледь відображає десяту частину зібраних свідчень про акти порятунку євреїв українцями. До речі, за кількістю Праведників Україна поступається лише трьом державам світу: Польщі, Нідерландам і Франції. Серед цих двох тисяч п’ятисот сімдесяти двох ушанованих співгромадян є жителі Білої Церкви. 

Білоцерківці

На Стіні пошани в Яд Вашем – Меморіальному  комплексі катастроф і героїзму єврейського народу в Єрусалимі – викарбувані прізвища 15 білоцерківців, що рятували євреїв під час Голокосту. Про деяких розповімо, пославшись на дослідницьку роботу Сергія Бурлаки «Голокост у 

м. Біла Церква»: «…українцям загрожувала показова смертна кара за переховування євреїв. Не зважаючи на це, ризикуючи життям, чимало сімей допомагало євреям… Красномовною є стаття згадуваного вже секретаря поліції 

Д. Колоніуса, який у газеті «Дзвін волі» стверджував, що чимало білоцерківців переховувало євреїв: «У  нас  на  Заріччі та на Ротку є «женщини», такі милосердні та жидолюбиві, що й зараз дають притулок жидам і більшовикам. Виявити цих зрадників білої раси значить виконати свій обов’язок щодо спокою»…

Із початком нацистської окупації Одарка Шутенко з доч-ками Таїсією та Валентиною намагалися евакуюватися з Києва на Схід. Проте дороги вглиб країни виявилися заблокованими. Вони повернулися додому – у Білу Церкву. Пізніше переїхали до села, у дім матері й вітчима Одарки – Мотрі та Івана Ромичів. Дорогою  познайомилися з єврейкою Бертою Мосякіною з Кіровограда, яка попросила їх про тимчасовий притулок для себе та своєї п’ятирічної доньки Ади. Одарка запропонувала Берті податися разом із ними в  с. Трушки. Іван і Мотря вирішили, що надійніше буде сховати Берту, оскільки зовнішність може видати її, а п’ятирічну Аду вони представили всім як свою осиротілу небогу. У повітці для Берти приготували схованку в сіні, де вона проводила дні, на ніч перебираючись до хати… 8 серпня 1943 р. Німці разом із місцевими поліцейськими за-

арештували Одарку й Івана. Потім вони підпалили хату. Мотря Ромнич, яка було хворою й не могла самостійно пересуватися, загинула у вогні. Дочок Одарки – Таїсії й Валентини і дочки Берти – Ади, на той час не було вдома. Згодом сусід Микола Кравченко надав їм притулок у хаті своєї тітки – Софії Паценко, де й сам жив на той час. Він розповів дівча- там, що їхнє житло спалене, і був дуже вражений, коли ті повідомили йому, що в повітці ховається єврейська жінка. Микола й Софія кинулися до зачиненого сараю, випустили звідти Берту, узявши її до себе. Берта й Ада залишилися у Софії Паценко, яка переховувала їх аж до завершення окупації. Доля Одарки Шутенко й Івана Ромича склалася трагічно – їх було живцем поховано неподалік від Володарки. 23 жовтня  2000 р. Яд Вашем  удостоїв Одарку Шутенко, її дочку Таїсію Шутенко-Форсюк, Івана й Мотрю Ромичів, Миколу Кравченка, Софію Паценко почесних звань праведників народів світу. Ось  так ціною двох життів і постійного ризику смерті для ще зовсім юних людей були врятовані дві єврейки – мати й донька. Наступна історія двох білоцерківських родин: української Костюшків та єврейської Мясковських і Горобцових. Олександр Костюшко, його дружина Марія та троє їхніх дітей мали друзів – Анну Мясковську, її батьків і дітей Григорія та  Міндлю Горобцових. Ця єврейська сім’я допомогла Костюшкам в 1930-х рр., коли лютував голод. Із початку окупації та переслідувань євреїв члени сім’ї Костюшків прагнули допомогти своїм друзям. Вони приносили продукти спочатку їм додому, а потім, коли Григорія відправили на роботи, намагалися передавати харчі в табір. Згодом Григорієві вдалося втекти з табору, віднайти свою матір і разом із нею покинути місто. Після блукання округою вони дісталися Василькова, переховувалися в покинутих будівлях та на кладовищах, допоки геть знесилені не зустріли Параску Погорілу – молоду вдову й матір трьох дітей. Вона сховала їх у себе вдома і впродовж двадцяти місяців ділила порівну свої мізерні харчі між  власними дітьми та підопічними євреями. Щоб полегшити тягар,  який випав на плечі Параски, Григорій іноді полишав схованку й  знаходив тимчасовий підробіток у навколишніх селах. У жовтні 1943 р. Григорій учергове вирушив на пошуки за- робітку та знайшов роботу на декілька тижнів у сусідньому з Васильковом селі. Проте коли він зібрався повернутися в дім Параски, то цьому завадили запеклі бої на радянсько-німецькому фронті під Васильковом. Місто було звільнене від німців 6 лис- топада 1943 р. Не маючи вибору, Григорій повернувся в Білу Церкву, до сім’ї Костюшків, де несподівано для себе зустрів свого дядька, Леоніда Горобцова, який із серпня 1943 р. Переховувався в підвалі будинку Костюшків. Протягом місяця дядько з небожем залишалися в підвалі, Костюшки віддано турбувалися про них. Але неспокій за долю матері змусив Григорія вирушити на її пошуки. Проте йому не вдалося перетнути лінію фронту,  і, повернувшись до Білої Церкви, він упав знесилений просто посеред вулиці. Григорія знайшов і підібрав Микола Навроцький, друг сім’ї Мясковських ще з довоєнних часів. Весь останній місяць перед звільненням міста Микола разом із дружиною переховували Григорія у себе вдо- ма. 

Після війни Григорій, його мати та дядько Леонід оселилися в Києві, зберігаючи дружні стосунки зі своїми рятівниками. 30 листопада 

1997 р. Олександр і Марія Костюшки, їхній син Петро, Параска Погоріла, а також Микола Навроцький та його дружина були нагороджені почесними званнями праведників народів світу».

Звання

Тепер кілька слів щодо самого звання. Як виявилося, його присуджують за строго визначеними правилами. Цей термін використовується в юдаїзмі й стосується не євреїв, які виконують Сім законів нащадків Ноя й, таким чином, заслуговують на Царство Небесне. 

У 1953 році для вшанування пам’яті жертв і героїв Голокосту рішенням Кнесету був заснований Яд Вашем. Одним із положень рішення було вшанування Праведників народів світу. Праведниками визнавалися не євреї, що ризикували життям, рятуючи євреїв під час Голокосту. Під юрисдикцією Верховного Суду Ізраїлю було створено комісію, в обов’язки якої входить надання почесного звання «Праведник народів світу». 

У своїй роботі комісія керується певними критеріями, скрупульозно вивчаючи всі документи, свідчення тих, хто вцілів, та інших очевидців, оцінює історичні обставини й ризик для рятівника, на підставі чого вирішує, чи відповідає той чи інший випадок необхідним критеріям.

Щоб отримати відзнаку «Праведника», особа має підпадати під вимоги: тільки єврейська спільнота може висунути кандидатуру; не беруться до уваги ті, що допомагали своїй родині, чи євреї, навернені в християнство; допомога мала повторюватись або бути значною; допомога мала надаватись без очікування будь-якої фінансової компенсації (хоча покриття витрат на їжу та проживання вважається допустимим). Особа, що ризикувала, рятуючи євреїв під час Голокосту, та визнана Праведником народів світу, отримує в нагороду іменну медаль, почесний сертифікат і право додати своє ім’я до написаних на Стіні Честі в Саду Праведників у Яд Вашемі в Єрусалимі. Рятівники або їхні найближчі родичі отримують нагороду під час церемонії в Ізраїлі або у своїх країнах в приміщеннях  Ізраїльських дипломатичних представництв. Ці церемонії проводяться в присутності місцевих урядових представників і широко висвітлюються в медіа.

Праведник – почесний громадянин Ізраїлю

Згідно із законом, Яд Вашем уповноважений «надавати почесне громадянство Праведникам народів світу на знак визнання їхніх дій, а якщо вони померли, - пам’ятне   громадянство держави Ізраїль». 

Крім того, кожний, визнаний Праведником народів світу, має право на сертифікат від Яд Вашему. У разі смерті, його найближчому родичу надається право на визнання пам’ятного громадянства за померлим. Одержувачі, що вирішили жити в Ізраїлі, отримують пенсію в розмірі середньої заробітньої плати, безкоштовне медичне обслуговування, а також допомогу у веденні господарства та медичному догляді. Погодьтеся, немало.

Підготував О. Виговський