kopiika.com.ua

Рольові ігри, або Прийдете на Свято варення?

Переглядів: 43Коментарі: 0

Не дивуйтеся, якщо ви сьогодні побачили на річці Рось незвичайний сюжет: пліт, на якому пливуть Том Сойєр, Гекльберрі Фінн… Або – дивуйтеся! Інколи ми самі не проти «приміряти» вбрання історичного або літературного персонажа. Але часто нас зупиняють упередження, сором’язливість або незручність («Що подумають сусіди, родичі, колеги?..»).  

«Ролевики» – це особливий вид людей. Вони розігрують сюжети, намагаючись абсолютно точно передати обставини, характер героя й навіть усі деталі одягу, взуття. Якщо ви потрапляєте у XVIII століття, то тут уже – геть  смартфони, годинники й усі сучасні зручності та гаджети!

Білоцерківець Олексій Соломаха (ігрове ім’я - Alex Belegorn)живе в рольовому русі (можна сказати – у рольовому потоці!) уже багато років. У  принципі, він його і створив. Тому, коли на кілька років їздив навчатися на Полтавщину, отримавши там, до речі, диплом режисера видовищних заходів та свят у Гадяцькому училищі культури, то й рольовий рух Білої Церкви майже призупинився. Але – життя триває, знову набирають обертів і захоплення  рольові  ігри.

Варто сказати, що Олексій більшу частину життя пропрацював геодезистом (землеміром), але багато перепробував різних професій: у юності продавав газети, коли подорослішав – працював  інженером-програмістом,  адміністратором у компютерному клубі, артистом із фаєр-шоу… Зараз, наприклад, працює гальваником у ювелірній майстерні.

- Життя цікаве щодня. А як, наприклад, ти провів минулі вихідні?

- От саме тими вихідними ми провели рольову гру живої дії за твором Марка Твена «Пригоди Гекльберрі Фінна» – відтворювали момент, коли вони плотом по річці пересікали штат Арканзас. Гра відбувалася дві доби. Герої були в  костюмах, із тогочасним антуражем – спочатку був лише Джим і негр (я, до речі, був негром!), а потім, згідно із сюжетом, до них приєдналися «герої-аферисти». Було нестандартно й цікаво.

- Тож ти реалізовуєш себе – за профілем отриманої освіти.

- Моя дипломна робота, до речі, була –камеральна гра за детективним твором Агати Крісті. Ступінь умовності ми зробили доволі високу: згідно з літературним  сюжетом дія відбувалася відповідно до часу (адже театральні постановки чи кіно «ужимають» час) і навіть пори року. Тоді була заметіль, а герої знаходилися в приміщенні на окраїні села Білоцерківського району – згідно з подіями у творі, будинок ледве зовсім не занесло снігом, і ми з величезними труднощами  вибралися автомобілем із того села. І навіть погода тоді сприяла інсценуванню. На достойному рівні кілька років тому провели «Бал галантної доби XVII століття»  – у театрі імені Саксаганського. Ми постійно робимо якісь експерименти, нестандартні постановки, наприклад нічні! Наша «візитівка» чи «родзинка» – традиція  проведення «зимових походів». А минулого року вийшла прекрасна нічна гра за твором  «Пітер Пен», яку не хотілося завершувати навіть коли вже настав світанок!.. Недавно ми провели ще одну нічну постановку – День варення. Провели цікаво, навіть було кілька дублів. Головне, що світло й не було потрібне, адже «родзинка» в тому, щоб із зав’язаними очима вгадати (!), що за смакоту ти куштуєш! За задумом, у середині літа на повний місяць у глухому лісі, на галявині,  збираються казкові істоти – навколо  столу, де виставляють самовар (він справжній старовинний, чоботом роздмухували! – йому виповнилося якраз 111 років!), а також незвичні види варення. Наприклад, з кульбаби, грибів або… навіть шишок.  Персонажі розповідають історії, під які проходить «сліпа дегустація». От ви вгадаєте, яке на смак варення з огірка, м’яти та горіха? Чи – з бузини, троянди, моркви або спаржі? Цікаво, що цього року найважче чомусь було вгадати варення з чорниць!  …Цікавою також була гра на воді (провели неподалік від Білоцерківського кар’єру) – «Із життя бобрів». Такі собі антропоморфні бобри боролися за виживання в  жорстокому світі людської цивілізації.

- Не спадало на думку – зробити фільми за подібними сюжетами?

- Ми знімаємо, правда непрофесійними камерами. Час від часу виходить дуже класний матеріал. Використовуємо, підшуковуємо необхідний антураж, навіть тварини з нами ходять. Я, наприклад, ходжу на ігри із власним конем Орликом…

- Як він у тебе опинився? Це ж недешеве задоволення – утримувати коня…

- Ми з ним уже 8 років. Він у мене з 5 місяців – тоді його збиралися здавати на м’ясо… Насправді утримувати таку велику тварину – цілком реально. Хочу наголосити, що це набагато дешевше, ніж, наприклад, палити дорогі цигарки! Знаходжу можливість утримувати коня навіть у місті, але він живе, звичайно, не у квартирі, а на стайні (у мікрорайоні Гайок). Зараз Орлик – діючий герой багатьох рольових ігор. Багатьом рольовикам навики верхової їзди дуже корисні.

- Ти можеш сказати, що в рольовому русі – ти вже профі?

- У нас поки немає такої освіти, як «майстер рольової гри». Але я до цього наближаюся зі своїм життєвим досвідом. Однак хочу акцентувати, що я не бажаю перетворювати мистецтво на ремесло. Тому що, на жаль, багато чого навіть у рольвому русі зараз перетворюється на комерційні проекти…

- Які зараз готуються нові цікаві рольові сюжети?

- Не вперше ходимо з друзями по річці, наприклад по Сулі, на  каяках (на Полтавщині). Готується великий нічний похід із плотами та погонями. За  «Відьмаком» готує один із керівників команди історичного фехтування та реконструкції Антон Бростовський.  В іншому регіоні буде чергова гра за  комп’ютерною грою «Темні підземелля». 

- Чи багато білоцерківців бере участь у таких рольових іграх?

- Були часи, коли в рольовому русі працювали-грали водночас п’ять білоцерківських команд (скажімо, серед перших – команда «Біла куниця»)… Наразі кількість менша. Але ж прийшло нове покоління – певно, комусь теж буде це все цікаво, рух буде оживати й вийде на черговий виток розквіту.

Наталія Вереснева