kopiika.com.ua

Створювати власний простір життя

Переглядів: 124Коментарі: 0

Творча, різнобічна особистість живе й працює в Білій Церкві – архітектор Антон Ардатьєв. Позиціонує себе як стабільного реаліста, щасливу, вільну духом людину. Про мрію – віджартовується: «Якщо мрія – це те, чого ніколи не отримаєш… Тоді я хочу багато їсти – і не товстішати!» Він любить справу, якою займається професійно, і любить свої хобі. А чим ще, власне, має займатися людина на білому світі?

- Так, я архітектор, до того ж уже в другому поколінні, – зі стриманою  гордістю розповідає молодий чоловік. – Мати – практикуючий архітектор. І ми з родиною започаткували майстерню, у якій розподілені направлення, заняття. Особисто я безпосередньо займаюся більше екстер’єрами, архітектурою. Загалом, створюю оболонку, куди згодом увійде життя людини… 

- Ви спілкуєтеся з людьми, які «замовляють» свій майбутній стиль життя. Як вважаєте, «клієнт завжди правий», навіть якщо не має смаку?

-  Коли хочеш створити щось близьке людині, то вивчаєш її життя. Знаєш, коли народиться дитина, скільки собак у домі, на які свята скільки приходить гостей, лівша чи «правша» господар. Поки будується будинок чи квартира, архітектор стає частиною родини, тому що вникає в особливості її життя – і про неї знає все! Навіть інтимне, наче особистий лікар! Бува, разом унітаз підбираємо… щоб зручно сидіти. І якою рукою світло біля ліжка вимикати. 

Як правило, ми не сперечаємося, а просто авторитетно пояснюємо свою думку, адже вона заснована, по-перше, на нормативах (для безпеки життя), по-друге, на практиці, досвіді (для зручності). Звичайно, трапляються ситуації, коли кум-сват-брат «радять» зробити креатив. «Ми були в Італії… І бачили такі ось величезні вікна…» Доводиться пояснювати, що там – зовсім інший клімат. Тож  бажання побачити морські краєвиди у велике вікно будинку на шести сотках Білоцерківщини стає… трохи нереальним. 

До речі, чомусь багато білоцерківців «туляться» один до одного в будинках, щоб  ближче до центру міста. Хоча варто обирати простір за містом і тоді – створювати власну атмосферу життя, побуту. Людина має відчувати свій простір – навіть у деталях антуражу… 

Інколи хтось закінчує якісь 3-місячні курси дизайну й одразу бачить могутній «потенціал», відчувши в собі генія. Коли така людина тебе винаймає як архітектора, то її не хвилює, що в тебе за плечима й досвід, і роки навчання в Київському національному університеті будівництва та архітектури (кафедра теорії архітектури). 

- Яка Вам близька теорія, філософія від архітектури?

- Я теоретик – не дуже, скоріш – практик. Ми кожного дня спираємося на життя, що нас оточує. Наша людина, як правило, не готова до глобальних змін, які можуть сформувати таке оточення, яке буде ототожнюватися з її внутрішнім світом… Погодьтеся, в екстер’єрі оберете, скоріш, бежевий, спокійний, колір («Це практично!»), коричневі вікна. Усі бояться яскравих кольорів. При цьому їздять до Європи, милуються яскравими будинками, завмирають від незвичайних архітектурних прийомів… а вдома обирають бліді, сірі стіни. У Європі не бояться чорного кольору: у Бенелюксі – чорні вікна, чорні дахи… І не вважають, що це «мрачно». 

Узагалі, не треба переконувати людей, варто показати – як архітектор вважає правильно. Можливо, продемонструвати свій суб’єктивний стиль.

- А який Ваш стиль?

- (Сміється. – Авт.). Це дуже умовно. За великим рахунком, це те, що вже було придумано, і мною «захоплено» із Заходу, з Америки… Усе підібрав і поєднав у свій стиль. Розуміння композиції, рисунка та власні погляди створюють свій напрям. Люблю бетон, скло, умію з ними працювати… Головне, що я дуже не люблю типових проектів. Проте люблю експериментувати, приймати складні конструктивні рішення. Або навпаки – дуже простим рішенням «перевернути» проект. Панорамні вікна, плаский дах, вітражі до підлоги, незвичні консолі – і будинок відкриється по-новому. Скажімо, взяти цільний листовий метал – і створити з нього сходи!

- Чи має бути в нашому місті креатив? Чи берете Ви участь, скажімо, у проектах соціального значення?

- Свого часу брав активну участь. Наприклад, був автором під час розробок проекту нового центрального пляжу міста. Можу сказати, що під час співпраці ми доклали руки й до створення міських медичних амбулаторій на Леваневського, на Піонерській тощо. Особисто створював інтер’єри… Креативно підійшов я, наприклад, і до питання створення проекту сучасної будівлі церкви, що мала стояти на одній із центральних вулиць міста. І хоча я виграв цей конкурс проектів, але… для чиновників від церкви виявилося це надто креативно, незвично. Певно, вони хотіли ті ж традиційні «купола», як триста років тому… 

До речі, я брав участь у розробці альтернативного проекту щодо реконструкції кола на площі Волі. Там серед іншого цікавого пропонувалось, наприклад, щоб замість бордюрів (яких загалом мало в Європі) були пандусні підйоми-спуски (щоб машина не вдарилася). Ми розробили цікавий формат освітлення вулиці, круто оформили центральну клумбу з металевими літерами «Біла Церква» тощо. Хотілося б вірити, що цей труд знадобиться місту. 

- Яка країна, яке місто у світі – Ваші фаворити як архітектора?

- Хоча я не був у США, але стиль їхніх міст мені ближчий. Мегаполіси, хмарочоси – це круто. Певно, вважаю своєю культуру асфальту, бетону та скла. Був би зараз момент вибору мандрівки – поїхав би до Нью-Йорка. А ось в Іспанії побував – і там був захоплений архітектурою Гауді. 

До речі, коли я навчався, то ніяк не міг зрозуміти: як це не можуть майже сто років добудувати собор у Барселоні? І зрозумів тоді, коли побачив це творіння на власні очі. 

- Успіх для архітектора – складний процес? Заважає конкуренція? Чи можна досягнути успіху, живучи в провінції?

- Я певен, що кожен, хто прагне розвитку, хто готовий працювати, після інститутів може знайти свою нішу, бути затребуваним і успішним. Особисто мені ніхто не заважає. Варто постійно придивлятися, дізнаватися про нове в цій галузі. 

Те, що я живу та працюю в Білій Церкві, як кажуть, склалося історично. Роками налагоджувався цей творчий процес. До того ж багато хто розуміє, що в провінції створювати бізнес простіше й усе можна зробити в рази швидше. 

Якщо говорити про мінуси в провінційному житті, то це – відсутність певних технологій, зашореність поглядів. Можу порівнювати, адже працюю в Києві також. У столиці люди більш розкуті, сміливі в рішеннях та прагненнях...  Звичайно, у роботі я дорожу своїм ім’ям. Якби я погано працював, певно, у моєму гаражі не стояв би класний мотоцикл.

- Мотоцикл – це Ваше хобі? Які ще є захоплення?

- Так, уже четвертий сезон я – мотоцикліст. Як каже народ, «байкер». (Сміється. – Авт.) Розпочав свої мандрівки по Україні. Перший маршрут  (2,5 тисячі кілометрів) проїхав за 10 днів. Обрали гірську дорогу в Карпати, побували біля озера Синевир, Буковеля. Від гір я просто був у захопленні!.. 

Узагалі-то, у людини не може бути мільйон хобі. Але так вийшло, що я з дитинства ще займався музикою – грав на віолончелі й часто виступав у органному залі. Потім серйозно займався гітарою, грав із групою на крутих музичних сценах – скажімо, триб’ют «AC/DC» в Україні. У мене і зараз вдома є кілька класних гітар, граю для задоволення. А ще для мене задоволення – готувати. Був би не проти зайнятися вивченням кулінарних секретів…

- На Вашу думку, спеціаліст – це людина, яка глибоко зосереджена на своїх професійних питаннях? 

- Вважаю, що архітектор обов’язково має бути різносторонньою особистістю. Багато чого у світі має бути йому цікавим, захоплювати. Архітектор бачить усе навколо, при цьому – з різних точок. Якщо багато знаєш – багато скажеш у роботах. А головне (і це я зрозумів уже у свої 30 років!) – любити це різноманітне життя й себе – у ньому.                                  

 

                         — Наталія Вереснева