kopiika.com.ua

Томос розбрату чи справедливості?

Переглядів: 81Коментарі: 0

Наразі можна писати про що завгодно: про пісні, танці, «обніманці», про футбол і його вплив на ситуацію в окремій квартирі. Можна писати, а можна не писати. А ось про що не можна не написати, так це про ймовірну юридичну автокефалію (фактична існує в Україні понад  20 років) Української православної церкви. Якось не хочеться «танцювати від грубки» й мільйонний раз переповідати про становлення УПЦ Київського патріархату, про тиск та утиски вірян і кліру незалежної від Москви Церкви з боку не лише так званих «канонічних», але й ретроградної державної влади в самій Україні; про побиття українських священиків, про провокації, про бездарну тупість так званих проросійських «козачків», яких Московський патріархат «спускає з ланцюга» в разі, коли треба покарати «розкольників», зокрема й фізично...

Одні – биті й зацьковані, – не зважаючи на немилість офіційного Києва, захищали киян від озвірілого «Беркута», набатом скликали захистити слабкі паростки національної свободи на холодному засніженому Майдані, проводжали в останню путь загиблих революціонерів і вояків на фронті. Ці, зацьковані, від першої миті російсько-української війни наїжачились і змобілізувалися у вирі визвольної боротьби, стали волонтерами, жертводавцями та капеланами.

Інші, які молодці та канонічні, у тринадцятому-чотирнадцятому ховали очі за тонованим склом лаврських «Мерседесів», розповідали про Московський «Третій Рим», відмовлялися ховати загиблих українських героїв і вшанувати їх у Верховній Раді. Натомість спокійно прихищали у своїх монастирях «туристів» та всіляких бразильських «послушників», що з великим пролетарським ентузіазмом вбивали наших громадян на Сході.  

Найогидніше, що будь-які закиди на свою адресу вони «криють» єдиним «козирем» – зате ми канонічні. І тут таке (!) 

– прохання про автокефалію до Вселенського Патріарха з боку народу, двох незалежних від Москви Церков, світової громадськості, парламенту, Президента. 

«Караул!» 

«Свистати всіх нагору!»

У канонічних рядах почалися «караул!» і «свистати всіх нагору!»; істерика бізнес-обдарованого громадянина Кирила; авральні візити колишнього російського олігарха Новінського до Польщі: мовляв, скажіть тому – Патріарху Варфоломію, – що  це ж… «какой-то пазор!». Наразі консервативні «яструби» РПЦ і УПЦ Московського патріархату погрожують Вселенському Патріарху – на хвилиночку – глобальним  розколом світового православ’я.     

Щоправда, частина кліру і єпископату УПЦ МП готова підтримати законну вимогу народу. Наприклад, архієрей УПЦ МП, митрополит Переяслав-Хмельницький й Вишневський Олександр Драбинко зауважив в інтерв’ю виданню «Лівий Берег» від 8 травня 2018-го:  « …незалежно від результатів рішення Вселенського Патріарха хочу сьогодні публічно підтримати ідею автокефалії Української церкви. Роблю це усвідомлено, чудово розуміючи ризики, які падуть на мене через цю позицію … Альтернативи канонічної самостійності нашої Церкви просто не існує». 

На превеликий жаль, Олександр Драбинко – не Білоцерківський архієрей. У нас інший, який вирізнявся по-іншому, відтак завжди перебував у порядочку: літав на винищувачах і фотографувався з Аллою Пугачовою. За свою інтернаціональну лагідність теперішній Білоцерківський архієрей одним із перших отримав орден російського Фонду 

св. Андрія Первозванного. Між іншим, цією нагородою відзначають за захист і відстоювання у світі російської культури. 

Просто цікаво…

Просто цікаво, як із нашого невеличкого міста виглядає історія з Томосом (документом) про незалежну Українську церкву? Яке ставлення  білоцерківського кліру, білоцерківської громади? Тим паче,   офіційну позицію Московського патріархату озвучив теж не чужий – колишній  Білоцерківський архієрей Митрофан. Сидячи в окупованому Луганську, видав «на-гора», що, мовляв,  Московський патріархат не звертався до Патріарха Варфоломія з проханням про автокефалію, не уповноважував на це Президента з депутатами, відтак, і балакати нема про що. 

Натомість люди, білоцерківці, пересічні віряни не такі радикальні. Їхнє ставлення до ідеї прогнозовано різниться – у залежності від конфесійної належності. Вірні Московського патріархату поділилися на два більш-менш рівні табори: один – за Томос, інший – проти. Віруючі інших конфесій, зокрема католики та греко-католики, підтримують беззаперечно, абсолютно, з ентузіазмом і великим сподіванням. Виходячи з нашого «самопального» опитування, ситуація в Білій Церкві повторює загальноукраїнську тенденцію: 80% респондентів плекають надію, 10%  не сприймають новацію, ще десятьом – «до самої стелі» й «хоч трава не рости». 

Доволі показовою виявилася думка колишнього земляка, пана Сергія, що вже понад тридцять років проживає в Сполучених Штатах. Наразі змушений відвідувати грецьку церкву, адже українських в Нью-Джерсі бракує, а московську чоловік ігнорує принципово. Ось що сказав із церковного приводу: «Однозначно «за». Треба позбавлятися ворожої пропаганди, особливо під час війни. Століттями годуючи ворожу церковну організацію, українці фактично фінансують війну проти себе. Це жахливо!»  

Ієрей УПЦ Київського патріархату Білоцерківського благочиння Михайло Іжик заявив: «Автокефалія Української церкви – не забаганка, а давно перезріла необхідність, адже відповідає віковому запиту багатомільйонного українського народу. Знаю про неоднозначне ставлення до Константинопольського Томоса з боку кліриків Московського патріархату. Сподіваюся, що природне українство в їхніх душах переможе меншовартість і ганебну підлабузницьку  корпоративність». 

Натомість представник Московського патріархату, який забажав залишитися неназваним, повідомив наступне: «Відверто кажучи, не знаю повної картини. Є священики, що заявляють, буцімто в разі легалізації канонічної автокефалії одразу підуть із Московського патріархату разом з парафіями. Є такі, що, на жаль, поділяють ідею «руського миру». Проте, на мою думку, у своїй основі клір Білоцерківської єпархії УПЦ МП вельми інертний за суттю.  Куди скаже керівництво, туди й піде».

Після ось цього – «є такі, що, на жаль, поділяють ідею «руського миру», – залишається  навести цитату Героя Радянського Союзу, видатного сина й першого президента незалежної Ічкерії Джохара Дудаєва: «Руський мир» – це  постійні спроби, сидячи по шию в лайні, затягнути туди всіх інших».  Чудово сказано! Хоч і не зовсім про Томос.

Чи такий страшний Томос, 

як його малюють?

Якщо чесно, то так. Для ФСБ, Російської церкви й Московського патріархату незалежна канонічна Українська церква стане проблемою, ймовірно, набагато серйознішою за переможний Майдан. На думку колишнього високопоставленого функціонера УПЦ МП Архімандрита Кирила (Говорухіна) велика частина священиків усередині УПЦ МП чекає, що в Україні,  нарешті, з’явиться  канонічна альтернатива ізоляціонізму РПЦ та УПЦ МП («Православ’є в Україні», 9 травня 2018 р.), адже для ортодоксальних вірян і кліриків питання церковної офіційності займає далеко не останнє місце в релігійному житті. Деякі експерти недвозначно передбачають, що після Томоса від половини до трьох чвертей діючого кліру Московського патріархату першого ж року перейде до нової церковної структури разом із будівлями, майном і прихожанами. Такий перебіг призведе до серйозних майнових утрат, а головне – до  втрати чисельної першості РПЦ на користь нової Української церкви. Відповідно, у рази зменшиться вплив сусідньої  Церкви та, врешті-решт, сусідньої держави на українське суспільство. Зруйнуються вікові міфи про «Третій Рим» і вибраність Москви серед інших традиційних православних центрів. 

Крім того, всесвітнє визнання незалежної УПЦ стане прецедентом у новітній історії, що може потягнути за собою подальше дроблення нестійкої самоізольованої РПЦ. Ну кому таке сподобається? Цигарковому магнату Кирилу – точно ні.  

  Олександр Виговський