kopiika.com.ua

У мене задзвонив телефон…

Переглядів: 302Коментарі: 0

Піар-технології – річ не нова. Відколи Україна здобула незалежність і в ній відбуваються вибори на всіх рівнях влади – піар-технології широко використовуються різноманітними кандидатами. У президенти, у народні депутати й депутати місцевих, районних чи обласних рад. І в мери також.

Тож, як тільки на обрії з’являються чергові вибори, на бігбордах з’являються чергові обличчя.

Піар – ціла наука, розрахована на те, щоб ми з вами звикли бачити певне обличчя чи чути певне ім’я, а коли настане час обирати свого представника – поставили хрестик напроти звиклого імені. Це така собі маніпуляція людською свідомістю. Бо частково вона змушує нас припиняти думати об’єктивно, шукати якусь інформацію про кандидата й  ставити той хрестик автоматично. 

Але якщо кандидат не має жодних шансів (як-то, наприклад, забагато поганого про нього всі знають або минуле в нього брудне), то такий піар не працює. Тоді політтехнологи вдаються до інших способів. Вони вибілюють репутацію. Тобто раптом хтось, хто все життя займався лише своїми справами і чхати хотів на звичайних людей, – стає «святим та божим». Їздить до діток у дитбудинки, організовує дозвілля пенсіонерів чи навіть  будує церкви, як наприклад народний депутат Матвієнко на Вінниччині (хоча та церква добряче обурила громаду, бо ж задекларована вона як його власна, і лише величезний скандал примусив передати її громаді). 

Але не завжди допомагає й це. Тоді в хід іде чорний піар. 

Чорний піар – це коли про свого кандидата вже немає що говорити гарного й  лишається одне – розказати щось погане про свого майбутнього опонента. Причому просто погане зазвичай люди і так знають, тож вигадують якусь уже таку відверту гидоту, яка  западає в пам’ять, навіть якщо в неї не вірять. 

Це якби вам, наприклад, поклали на столі тухлу рибу. Ви можете її не їсти, та вам навіть викинути її гидливо, але запах від тієї риби ще лишиться надовго й буде вам нагадувати про те, що риба – тухла. І допоки цей запах не вивітриться – ви рибу до хати не понесете, навіть найсвіжішу.

Чорний піар широко викоростивується саме тому, що для цього, окрім як брехати, вигадуючи найжахливіші речі, робити, власне, більше нічого не потрібно. Не потрібно їздити до діток, не потрібно садити дерева, не потрібно ремонтувати подвір’я. Не потрібно бути гарною людиною – досить  оббрехати іншу. 

І ось уже півроку я спостерігаю в Білій Церкві шалену хвилю чорного піару. Викуплений місцевий телеканал – показує гидкенькі ролики й передачки, у яких перекручуються очевидні факти. Викуплена місцева газетка – друкує брехливі статті. У поштові скриньки закидаються листівки з брехливими закликами й фактами. І що найголовніше – абсолютно безкоштовно. 

Ви собі уявляєте, скільки коштує друк десяти тисяч листівок? Ви знаєте, скільки вартує зверстати один номер газети? Ви маєте здогадки, у скільки обходиться зйомка одного сюжету? А я знаю! Тисячі гривень! А якщо це робити постійно з дня на день – кожного тижня, кожного місяця?! 

Просто уявіть собі, скільки грошей хтось витрачає щодня лише на те, щоб сказати про МОЖЛИВОГО опонента – мерзоту!

Я думала, що вже все можливе використовується для цього чорного піару. Ні, виявляється, помилилася. Нещодавно в мене задзвонив телефон. Стаціонарний, який стоїть у хаті як раритет і використовується лише для того, щоб зв’язатися з місцевими органами, як-то Пенсійний фонд для мами чи поліклініка для дітей. І по телефону мені запропонували взяти участь у соціальному опитуванні. Я погодилася. Але що ж я почула?

- Чи знаєте ви, що діючий мер краде?

От вдумайтесь! Як би я не відповіла на це запитання – це означатиме лише одне: що наш мер – нібито злодій, а я про це або знаю, або не знаю.

Але ж я знаю інші речі. Наприклад, що в кримінальних справах – скільки б їх не відкривали проти діючого мера – ЖОДЕН ФАКТ НЕ БУВ ДОВЕДЕНИЙ! Жоден! Навіть найменший.

Я знаю свою Білу Церкву чудово, тому що живу тут від народження. І я знаю, що вона, порівняно, ніколи не була більш красивою і зручнішою, ніж зараз.

Я знаю, скільки робиться того, що не помітне звиклому білоцерківцю, але надзвичайно важливе для міста, тому що завдяки професії маю змогу дізнаватися про все, що роб-лять для громади.

І я переконана в цьому. Саме тому вам і телефонують, ставлячи такі запитання. Саме тому вам і показують брехливі ролики. Саме тому вам і роздають безкоштовні газети з брудненькими статейками. Саме тому вам у  поштову скриньку кидають листівки з брехнею. Щоб завадити вам побачити всю ту красу і весь той рух уперед до європейської Білої Церкви запахом тухлої риби.

Я не буду вас агітувати «за» чи «проти» когось. Я вам просто пораджу: чим раніше ви викинете протухлу рибу з хати, тим швидше зможете дихати на повні груди свіжим літнім повітрям.           

Леся Поліщук