kopiika.com.ua

«В акторi цiную творчу невгамовнiсть»

Переглядів: 41Коментарі: 0

Яскрава, надзвичайно експресивна актриса, яка українському глядачеві запам’яталася своїми роботами в  серіалах «Слуга народу» і «Коли ми вдома», – заслужена артистка України Катерина Кістень. Білоцерківський глядач матиме можливість побачити її на сцені ПК «Росава» 14 лютого у виставі «І тільки смерть розлучить нас».

Актриса Катерина Кістень уже 15 років служить на сцені Нового драматичного театру на Печерську й близько двох десятків років працює в кіноіндустрії. Як уже звучало на сторінках мас-медіа, доволі скептично ставиться до «титулів», але була щаслива не так давно отримати визнання від акторської братії – звання заслуженої артистки України. 
- Чи вже знайомий Вам, пані Катерино, білоцерківський глядач?
- На гастролях ми вже були в Білій Церкві… Хоча, зізнаюся, виступали так багато, що калейдоскоп українських міст та залів не дасть пригадати саме білоцерківського глядача… Можу сказати, що помічаю, наскільки душевна й тепла в таких містах – не столичного кшталту! – публіка. Вона щиро реагує, вона вдячна, її відчуваєш зі сцени. І тим приємніше виступати саме перед такою публікою.
- Років півтора тому Ви продемонстрували всім своє прагнення «співочих лаврів». Який особистий досвід отримали від участі в талант-шоу «Х-фактор»? 
- Ви знаєте, я завжди мріяла бути співачкою. У дитинстві багато співала, вчилася вокалу. Слухала й копіювала співаків (причому, і жінок, і чоловіків!) – Ірину Білик, Аллу Пугачову, Преснякова… Виконувала ці пісні в дитинстві, бачила себе як «особливу», а своє майбутнє життя очікувала як велику цікаву пригоду!.. А участь у «Х-факторі» я сприйняла як цікавий, але доволі складний експеримент. Я надзвичайно хвилювалася, я це пам’ятаю до сьогодні. Навіть судді дивувалися: чому я, актриса з досвідом виступів на сцені, так хвилююся під час вокального виступу?! Я думаю, через те, що дуже сильно цього хотіла, а в результаті – від хвилювання клубок підступив до горла й навіть говорити було важко, не те що співати. Але не шкодую про участь у шоу й запам’ятаю на все життя. Дуже сподіваюсь, що в моєму житті ще будуть і мюзикли, у яких братиму участь!
- Яка Ваша перша значима роль, яка розкрила Вас чи стала ключовою?
- Ще коли навчалася в Київському училищі культури, перед навчанням в інституті ім. Карпенка-Карого, я робила свої дипломні вистави як режисер-постановник. І ось  те, що запам’яталося потім, коли я переглядала відео виступів: наче до мене під’єднали електричну проводку, настільки швидко я говорила на сцені! І враження залишилося таке: усі нормально грають, а ця скажена ніяк не вгомониться!.. 
Якщо ж пригадувати про першу роль у кіно, то це була малесенька роль у кінострічці Анатолія Матєшка «Критичний стан» – саме після цього мене запросили на цікаву й складну роль у серіалі «Завтра буде завтра». 
- Вас часто сприймають саме як комедійну актрису. Але час від часу Ви граєте ролі з трагічним акцентом. Що грати цікавіше?
- Не можу точно сказати. Мені завжди цікаве щось нове, тому пробую різне. Наприклад, зараз розглядаю матеріал – давньогрецька трагедія «Медея». Пафос, складний текст у віршованій формі! Люблю театральні перевтілення, коли треба сильно змінювати зовнішність. Наприклад, є постановка за Пелєвіним, де за одну дію треба змінити кілька образів: треба зіграти Надію Крупську, потім – «п’яного лімонадніка», а потім – жінку легкої поведінки, яка трансформується з чоловіка… І це все граєш, навіть не заходячи за куліси. Одним, так би мовити, дублем, на очах у глядача… Обожнюю таку роботу! 
Водночас, я розумію, що мені вдаються комедійні ролі. Притому, що я доволі серйозна людина (Сміється – авт.). Але завжди помічаю смішне в житті. 
- Часто виходить імпровізувати на сцені чи в кадрі?
- Так, часто на ходу вигадую якісь жарти – текстові, ігрові… Комедійний матеріал я гарно відчуваю.
- Якщо говорити про майстерність, що саме цінуєте в акторі, а що – у режисерові?
- В акторі ціную постійний розвиток, пошук. У цій професії взагалі немає нічого стабільного. І роль, яка вдається, – це не привід її постійно експлуатувати. Ціную таку невгамовність. Такий актор дивує, він завжди у формі. Він цікавий і собі, і глядачеві. А в режисерові ціную відчуття «авторства»: щоб режисер під час постановки мав цікаву ідею – і міг донести її до актора. 
Адже буває таке, що режисер, крім сюжету, нічого актору запропонувати не може. Лише озвучує: «Камера! Мотор!.. Почали!» Тоді актор бере на себе ініціативу, але… цікаво, коли режисер намагається витягнути з актора щось особливе. Щоб було цікаво спільно працювати. 
- А наповненість своїх героїнь звідки берете? Це – життя навколо, завдання режисера, чи Ви граєте, власне, саму себе?
- Мабуть, це такий комплекс. Уважно дослухаюся до себе, до життя навколо. Проходжу нові етапи в житті, враження, емоції, відчуття – і також намагаюся згодом ретранслювати це у своїх ролях. Звичайно, я не шукаю такого собі «поганого досвіду», щоб втілити на сцені… Скоріш, я люблю пробувати, коли режисер пропонує зіграти щось абсолютно мені не властиве – інколи входжу в ступор, шукаю. 
- Ви співпрацювали з Володимиром Зеленським. Які враження від спільної роботи? Уявляєте собі, що він тепер може стати президентом України?
- Ця людина мене від початку вражала тим, що займається величезною кількістю проектів – при цьому в момент роботи знаходиться «тут і зараз». Це важлива якість. У нього ясна голова буває навіть тоді, коли він спав усього пару годин. Прекрасне почуття гумору й самоіронії. Водночас – є присутній якийсь… романтизм, віра в добре. Він із легкістю вирішує будь-яку ситуацію на знімальному майданчику. При ньому все навколо спрацьовує як злагоджений механізм. При цьому – у дружній атмосфері. Це – що стосується кіно. Якби все так складалося із президентством... Але там багато питань: яка команда його оточуватиме, на які компроміси треба погоджуватися… Я не розуміюся на політиці. Але хочу побажати йому безпеки – душевної, фізичної. 
-  Трохи філософії. Що для Вас – успіх, щастя? Чи пересікаються для Вас ці поняття?
- Я б сказала, що на даному життєвому відрізку 90 відсотків часу зайнято роботою, творчістю… І, звичайно, тут важливий успіх як такий. Мені особисто це приносить задоволення, і відчуття щастя. Але це успіх – марнославства, а успіх – удачі, коли все вдається легко. Тому, коли публіка тебе відчуває, приймає, – це величезне щастя! А ось популярність не завжди приносить задоволення. Адже ти тримаєш «обличчя», розумієш, що за тобою спостерігають… Часто не буває звичних для інших людей вихідних. 
- Чи виходить у такому творчому потоці проживати своє життя й мати щось особисте – хобі, рідних, кохання, друзів?
- О, це проблематично. Зараз я на такому етапі, коли мені дуже хочеться життєвого щастя, і більше особистого… Я намагаюся приділити саме цьому час, розставити акценти. Спілкування з рідними – встигаю, як-то кажуть, «козу поводити», все на бігу: мамі подзвонити, брата побачити, з ким-то пересіктися за кавою. Розумію, що для кохання, для родини – варто звільняти від роботи свій час… і як мінімум – дивитися по сторонах!
- Запитання просте: про творчі плани.
- Зараз опрацьовую в театрі образ героїні з постановки «Медея», як уже згадувала. Це дуже складний для нас матеріал, не перший день над ним працюємо. Ще є напрями для серйозної роботи – авторства Гессе, Стефана Цвейга.   
- Якщо говорити про зустріч із Вами, як з актрисою у виставі «І тільки смерть…», чим особлива ваша героїня?
- Згадуючи загальну роботу, розумію, що вистава буквально десь за рік «обросла» з моменту перших виступів – якимись ремарками, деталями, важливими акцентами, жартами. Можу сказати, що моя героїня лише зараз «сформувалася». Яскравий, закручений сюжет відволікає від її особистості, від її характеру… Як може, здавалося б, нормальне бажання жінки кохання та уваги стати суцільним кошмаром для чоловіків поряд!..
- Дуже емоційно було сказано… До речі, Ваша емоційність – допомагає чи заважає?
- Якщо коротко, то в роботі – допомагає, а в житті – не дуже. Я щира на емоції в житті, але може статися вигорання... 
Напевно, не просто емоційність, а й щирість цієї актриси – та сама, від якої задихаєшся в  потоці почуттів, і вона ж примушує нас вірити актрисі на сцені. У цьому білоцерківський глядач зможе переконатися, коли прийде на виставу 14-го лютого. Так вчасно: вистава про кохання – у День закоханих. 
Наталія Вереснева