kopiika.com.ua

Від чого ми хочемо бути залежними?

Переглядів: 232Коментарі: 0

Виявляється, абсолютно всі ми – залежні. Так, не секрет: нам необхідно дихати і  їсти, щоб вижити… Погано, коли погана звичка та згубна залежність долають силу Життя, нівелюють справжні цінності й  радощі. Складний соціально-економічний період в Україні, збройний конфлікт на Сході не додають спокою жителям різних населених пунктів, у тому числі й Білої Церкви. Але є фахівці, які дізнаються про проблеми завчасно – коли їх ще можна здолати. Здолати за підтримки спеціаліста або навіть самостійно, у своїй родині. 

Як вчасно дізнатися, що дитина стає залежною від наркотику?  Чому важливо відрізнити агресію від істерії? Як рятувати себе від агресії близької людини, що пізнала жахи війни?

Спілкуємося із практикуючим психологом Наталією Затишною, яка вже кілька років співпрацює із Центром відновлення адаптації військовослужбовців та їх родин. Значна частина роботи пані Наталії наразі присвячена діяльності в Центрі реабілітації для залежних.

- Пані Наталіє, які існують залежності?

- Як не парадоксально, крім негативних, є й позитивні (корисні) залежності. Адже ми залежимо від повітря, їжі, спілкування… Але, крім цього, звичайно, існують залежності, які шкодять нашому фізичному та психічному здоров’ю. Скажімо, алкогольна чи тютюнокуріння…

- А чи правда, що алкогольна залежність серед сучасної молоді наразі навіть більша? Тому що не курити зараз «модно»… А ось щодо алкоголю – поки не чутно «модної стриманості»…

- Дійсно. Відчувається, що вкрай потрібна державна політика щодо цієї проблеми. Адже в  нас повсюди на вулицях у різний час доби – доступні місця, де можна купити ці товари. Скажімо так: наркотики придбати складніше. Сумно, що підлітки вже років із 13 починають «пробувати» легкі наркотики – і запросто знаходять місця, де можна їх придбати, навіть у школі!.. Білоцерківські підлітки у приватних бесідах розповідають про це. 

- Як батькам дізнатися, що їхня дитина-підліток – наркозалежна? Які зовнішні ознаки?

- Коли йдеться про наркотики серед підлітків, то частіше мається на увазі  куріння «травки», марихуани. Уже на ранок батьки, які не бачили сина ввечері, не побачать ознак прийому наркотиків. Складність у тому, що такий легкий наркотик може підштовхнути підлітка пробувати щось більш загрозливе, а потім у короткий строк навіть «підсадити» на важкі наркотики.  Серед перших ознак – скритність. Коли дитина не розповідає про обставини своєї дружби з окремими людьми, від ваших прохань пояснити відмахується словами: «…Яка тобі різниця?». Як правило, такі підлітки полюбляють гратися десь на «заброшках» – закинутих  будівництвах…  Там, де можна сховатися, покурити, куди не підуть шукати!  Друга ознака – якщо починають пропадати гроші: коли дитина просить або сама бере кошти й не відомо, куди їх витрачає. Не обов’язково слідкувати, але дуже важливо цікавитися життям своєї дитини! І особливо дізнаватися, з ким спілкується, коло друзів.

- Чи часто пов’язані проблеми психологічної природи із залежностями?

- Як правило, коли людина вже дійшла  до крайньої точки і все-таки віднайшла в собі сили ВИЗНАТИ цю згубну залежність, вона звертається в  реабілітаційні центри, де часто звертають увагу на духовну основу життя.  Півроку я працювала в рамках проекту «Розірви коло», який присвячений темі домашнього насильства. І якщо звертати увагу на статистичні дані, то такий вид насильства та утискань, як домашній,  відбувається в переважній більшості саме на фоні алкогольної чи то наркотичної залежності! 

- Чи є в Білій Церкві такі фахівці, до яких (хоча б анонімно, телефоном!) можна було звернутися за допомогою? 

- Я радила б учасникам конфліктів звернутися на всеукраїнську «гарячу» лінію проекту – 116-123 або 0 800 500 335. Там працюють досвідчені фахівці, мобільна бригада соціально-психологічної допомоги. Наскільки я знаю, у білоцерківський «Злагоді» відкрилась кімната для «відпочинку», де кілька днів перебувають жертви домашнього насильства – часто із маленькими дітьми.  У Київській області є кризові центри, де мами з дітьми можуть відпочити від виникання агресії в партнера. А в Білій Церкві діють анонімні групи (для алко- та наркозалежних) – на базі психоневрологічного диспансеру. 

- Як діяти родині, якщо в ній виникає така складна ситуація із «постконфліктними проблемами»?

- Коли людина повертається в родину, вона перші дні проводить у радості, турботі. Але так часто трапляється, що людина довго це не сприймає, адже звикла до екстремальних військових умов. В Україні у грудні 2017 року був прийнятий закон-постанова КМУ «Про затвердження порядку проведення психологічної реабілітації учасників АТО та постраждалих учасників Революції Гідності». У ньому зазначено, що учасники цих подій мають право пройти за державний кошт психологічну реабілітацію. Саме для того ми рекомендуємо учасникам АТО прийти до Білоцерківської служби соціального захисту. Зокрема, кабінети психолога та спеціалісти є в лікарнях міста, у білоцерківському госпіталі, практикуючі психологи. 

- Які практичні поради можна дати як людям, які впадають у агресивний стан, так і тим, які хочуть уникнути активного конфлікту у своїй родині?

- Коли у людини виникає внутрішня напруга, яка згодом (через півгодини  або й через пару хвилин від початку розмови!) переростає в агресію, то їй варто зосередитися на своїх фізичних відчуттях… взявши паузу – хоч на кілька секунд! Можна використати техніки дихання: «Як саме я вдихаю? Як саме видихаю? Повільно чи швидко?..» Ці кілька секунд можна виграти, щоб не зірватися на людину. Потім можна розпочати щось робити фізично (мити посуд, прибирати в домівці, розірвати газету, вибити ковдру тощо). Ця діяльність допоможе зняти внутрішню напругу. Згодом варто підійти до учасника конфлікту, поговорити спокійно.

- Але якщо учасник конфлікту себе не контролює?..

- Цікаво, що варто розрізняти агресію від істерики учасників конфлікту. Адже й  методи заспокоювання – відрізняються. Слід пам’ятати: якщо це агресія, то основна мета – слідкувати за власною безпекою та безпекою дитини – не  варто підходити близько!.. Є сенс навіть покликати якщо не поліцію, то  принаймні друзів чи знайомих.

- Як діяти, якщо це агресія дитини?

- Агресія – прояв на обставини життя. Коли ми не отримуємо те, чого дуже хочемо, або – втручання у внутрішні кордони («Я гралася. Але прийшла мама – усе зруйнувала!»). Спалахи  емоцій у дошкільному віці навіть корисні! – причому батькам варто «відбити» емоції дитини, підтримати емоційно: «Я розумію твою злість!.. Але треба зібрати іграшки, тому що…» Навіть тупнути ногою, щоб вибити нервову напругу, або – пробігтися по вулиці.  Дитину-підлітка дратує будь-який рекомендаційний тон, правила – це  процес самоідентифікації. З ними варто спілкуватися як з дорослими – бути в діалозі. 

- Як відрізнити істерію від агресії? Що більш небезпечне?

- Слід розуміти, що істерія, як правило, робиться «на публіку», і вона може бути змішаного типу: водночас відбувається і сміх, і плач, і агресія… А в пориві хаотичних рухів людина може випадково заподіяти собі травми тощо. По суті, в однієї людини на одні й ті ж події реакція – істерика, в іншої – агресія. Скажімо, у нас у суспільстві прийнято(!), що жінкам більш притаманна істерика (плач, емоції, бігаючий погляд), а чоловікам – агресія (сфокусований погляд, напруга, стискання кулаків тощо). 

Якщо з агресією варто «боротися» спокоєм, то з істерикою – навпаки, наприклад зробити якийсь несподіваний різкий рух (хлопнути, стукнути, налякати – навіть вилити в обличчя склянку води), і це допоможе людині за мить оговтатися від того неадекватного емоційного стану – людина починає плакати, і тоді можна її заспокоювати. 

Хтось розбиває тарілки, хтось починає робити генеральне прибирання вдома, ще хтось займається художньою творчістю – не дивуйтеся, адже кожен відшукує для себе рецепт душевного спокою.

Наталія Вереснева