kopiika.com.ua

Від Романа до Йордану – українська «Рамадана»

Переглядів: 89Коментарі: 0

Ну, почалося! Улюблений багатьма період року — «Український рамадан» — від Романа до Йордану. Про традицію святкувати говорять багато й різного. Насправді йдеться про низку релігійних свят, що калейдоскопом змінюють одне одного цього зимового засніженого періоду.  Господині прядуть, дівчата вишивають і щоранку вмиваються «першим снігом», витираючись червоною крайкою — «щоб були рожеві лиця». Парубки допомагають батькам, а у вільний час заважають дівчатам вишивати.

Крім усього, це період угадування на майбутній рік, з яким приходить час старих традиційних розваг сільської молоді — розваг, що сповнені чаром первісної поезії романтичного співочого народу.

Староукраїнські звичаї, що колись були пов’язані з початком нового року наших далеких предків, пізніше перейшли до християнських традицій. 

Цикл зимових свят розпочинається 4 грудня зі свята Введення в храм Пресвятої Богородиці, «коли вводиться літо в зиму». Цей день віщує, яким буде наступний рік: урожайним чи ні, посушливим чи дощовим. З того дня в хліборобському розумінні починає спочивати земля, яку не можна копати лопатою аж до Благовіщення (7 квітня). Обряди зимового циклу пов’язані не лише з періодом очікування весни як часу сівби, але й з давніми міфами про народження Всесвіту.

У зимовому циклі простежується двочастинна структура давньої обрядовості: зустріч – проводи. Зустріччю предків на Святвечір розпочинався період найважливіших зимових свят – Різдвяних, які закінчувалися проводами на Водохреща. Різдвяний цикл свят був пов’язаний із відродженням нового сонця, яке відтоді починає щоразу вище підніматися й пригрівати. У ньому було найбільше обрядових дійств, якими намагалися забезпечити здоров’я, щастя й достаток. Крім того, багато з них спрямовано на вшанування давно покійних предків. 

У цей період українці віншували, колядували та щедрували – співали ритуальних пісень-побажань господарям осель та їхнім домочадцям. Умовно завершував зимовий цикл святкових дат за сучасним церковним календарем – День Петра Вериги (29 січня). З ним народне повір’я пов’язувало прикмети, за якими визначали настання весни, передбачали, яким буде літо. 

Український «Рамадан»

Пропонуємо до уваги весь святковий зимовий цикл в Україні: 4 грудня – Свято Введення (Третя Пречиста); 7 грудня – Свято Катерини, що дуже шанується в нашому місті на Заріччі; 13 грудня – День Андрія Первозванного; 14 грудня – Наума; 17 грудня – Варвари, або Варки, як кажуть на Білоцерківщині;18 грудня – Сави, або Савки; 19 грудня – День святого Миколая; 22 грудня – День святої Анни;

25 грудня – Спиридона Сонцеворота; 1 січня – Новий рік. Новорічна коляда; 2 

січня – День святого Гната; 6 січня –Святвечір; 7 січня – Різдво Христове; 13 січня – Меланки (Маланки), Щедрий вечір, щедра кутя; 14 січня – Новий старий рік та свято Василя; 18 січня – Голодна кутя, або Другий Святвечір (Голодний Святвечір); 19 січня – Свято Водохреща (Йордан); 20 січня – Івана Хрестителя; 29 січня – Петра Вериги. Крім обрядового та релігійного значення,  цей веселий період полюбився тим, хто любить ходити в гості чи запрошувати до себе. Люди радіють, адже є чимало приводів для довгих веселих застіль.

Головне не що, а як

Насправді, радіти життю теж треба, і це теж треба вміти. Нам це добре вдається. Скільки б не було роботи, різних клопотів, але час для приготування до свята завжди знайдеться. Цікаво й те, що в наших традиціях переплелося давнє й нове, християнське й старовіривське, власні уявлення й вироблені соціумом. Такий мікс творить особливий колорит і атмосферу, яких нема більше ніде й не буває іншої пори року. Важливо, що суть святкувань залишається сталою, незважаючи на моду та політичний устрій в Україні.

Не виплеснути з водою дитини…

Зрештою, для свята потрібне лише внутрішнє відчуття святковості. Адже без цього, без внутрішнього,  ніхто не в силі організувати святкової радості. Відповідно, найпохмуріша погода не завадить відчувати щастя й радіти життю, якщо тебе навчили цього пращури. Найбільший виклик у всьому цьому українському «карнавалі» – не загубити у святкових стравах і хмільних напоях самого свята. 

Сутність же не лише в смачних наїдках і гучних компаніях, а у відчуттях та діях. Якщо, наприклад, постановити, що бодай на кожне свято йти на літургію й ще робити якусь пожертву — матеріальну, чи увагою, чи мо* якось допомогти ближньому (тому, хто цього насправді потребує), то наші святкування будуть мати зовсім інше «обличчя» й абсолютно інше змістове наповнення, що привноситиме в наше серце багато більше високої радості та душевного задоволення. 

Підготував О. Виговський