kopiika.com.ua

Волошка – ніжна поетка пристрасної думки

Переглядів: 176Коментарі: 0

Ніжне ім’я, лагідна посмішка,  і при цьому – потужні, повні енергії та вогню твори. Вірші, які стають правдивим щоденником, шаленою сповіддю, радісним одкровенням... Поетеса із чудовим (чи – чуднИм?) псевдо «Волошка» наче трохи провокує у своїх вір-шах – і  темами, і формами. А її твори легкі для читання (мабуть, зчитані з піднебесних книжок ноосфери) і настільки природні – як саме життя(!) – тож не мають ані бар’єрів, ані сорому. Тож, певно, саме тому ця поетеса наче вийшла з тієї ж морської піни, що й Сапфо!.. 

Але ця поезія лише коренями направлена в  минуле. Тому що її вірші, здається, живляться поетикою майбутнього, адже вони синкретичні – за звуками, музикою, темпоритмом… Тому й не дивно, що народився проект «Волошка&Бушіко», який подає слухачу розкішну поезію в «музичній тарелі» – і таку чарівну страву варто смакувати саме як вишукану. 

Приємно, що поетеса Катерина Волошина (із творчим ім’ям Волошка) уже кілька разів приїздила до Білої Церкви, на запрошення оригінального проекту «СловаRi», й дарувала білоцерківцям свою поезію.  Випала нагода й нам поспілкуватися із чудовою письменницею.

- Яка література формувала Вас як особистість?

- Я дуже багато читала в дитинстві. І досі, оскільки маю дітей, люблю дитячі книги. Для мене дитяча література – це завжди якийсь найвищий рівень майстерності. З поезії читала все, що попадалося на очі, а зараз досить мало читаю вірші. А прозу люблю. Дуже різну. Одні з моїх улюблених авторів – це Селінджер і Гессе. 

- Звідки взялося Ваше псевдо? Само склалося?..

- Волошкою мене називали в школі. І це, до речі, була  очевидна ідея для назви книжки – «Волошка». А як інакше?... Треба сказати, що я людина процесу й дуже дисциплінована. Сторінку #Voloshka створила й веду самотужки – ставлюся до цього з любов’ю. Дуже радісно, якщо мій труд приносить гарні емоції. Завжди вдячна за відгуки. І щаслива, що купують книжки.

- Коли Ви почали писати вірші, а коли… відчули себе справжньою поеткою?

- Вірші я писала завжди, а от поетом себе відчула тоді, коли діти на запитання «хто ваша мама?» почали відповідати: «Поет».  За останні кілька років звикаю до читачів, до слухачів, до того, що мене чути. Це виявилося досить захопливим процесом: дарувати й  отримувати відгук. 

- Загалом, у Вас – вірші, чи… – твори?

- На це запитання відповісти складно. У мене надзвичайне різноманіття у віршуванні. Ніколи не ставила за мету напрацювати власний стиль чи щось подібне. Я завжди пишу те, що чую.  І мені зовсім неважливо, якою мовою, яким ритмом, яким варіантом вірша. Головним є те, що я трансформую енергію в слова. Як художник – у свої картини, як режисер – у  фільми. Це такий потік, який приносить мені щастя, задоволення й користь. Найсолодша цукерка й найбажаніша робота.

- Чи є улюблені теми для творів? Як народжуються Ваші надзвичайні художні образи?

- Не обираю тем. Вірш – це загадка. Чується перша строфа, і далі несеться саме собою – я  тільки даю йому нестися. Іноді вірші не потребують жодного мого втручання, а іноді корегую. Я дуже прискіплива в цьому. Люблю, щоб мені подобалося. Буває так, що перші записані рядки лежать кілька років. Якщо не чую, то не силую. Ні себе, ні твір, ні простір. 

- Розкажіть про найцікавіші проекти, у яких брали участь. 

- Мій головний музично-поетичний проект – це дует Voloshyna & Bushiko. Ми з талановитим музикантом Костею Бушинським записали за два роки чотири платівки. Проект Саші Смирнової «Почути», де поети читають свої вірші жестовою мовою, вважаю одним із найважливіших не лише на своєму творчому шляху, а й глобально в культурному просторі країни. Це проект про мистецтво, яке доступне для кожного. Читати жестовою мовою – надзвичайно складно, але й дуже цікаво. З’єднати емоцію, рухи, слова. Створити особливий простір, стати ним.

- Чому берете участь у проекті «СловаRi», що народився в Білій Церкві під кураторством Анни Фадєєвої? Що найбільш цінне для Вас у ньому?

- «СловаRi» – це моє абсолютне  захоплення. Щоразу кажу: учасники проекту – неймовірні. За вечір на «словариках» відбувається особлива концентрація енергії. Дуже цінно, що в цій поетичній течії беруть участь зовсім різні люди: за віком, поглядами. І об’єднуються вони в потоці поезії. Це диво!..

- Розкажіть про  задум книжкового проекту – з малюнками дочки (хто був ініціатором?..)

- Доня Марічка – художник. І тому ця ідея лежала на поверхні. Я хотіла зробити не просто книгу, а теплу й цікаву збірку, у якій вірші злилися б з малюнками в одну ріку творчості, якій ми з Марічкою й присвятили книгу. Я дуже люблю колаборації. Люблю працювати з Аліною Гаєвою — прогресивною молодою мисткинею; у нас вийшли вже дві спільні книги, і в планах – третя. Ще цікавий творчий продукт: я зробила альбом із фото Віктора Придувалова. Чудово, коли потоки перетинаються. Всесвіт завжди дає можливості – тільки встигай ловити!..

- Родина, Ваші дочки – це важлива частина Вашого особистого життя чи – частина творчості?

- Кожен із нас має певний набір ролей. Я вчуся чітко відокремлювати їх потоки. З дітьми бути мамою. З чоловіком – жінкою.  На концерті  бути поетом. Це теж велика праця. Але з певного часу цього мого земного життя я усвідомила: роби тільки те, що відчуваєш. Інакше – це брехня. А брехати собі – це досить сумнівний шлях. Я його не обираю.

- У чому – Ваш найбільший страх?

- Я давно не маю якогось великого страху. Навіть страх висоти майже здолала минулого року в Греції: ми неслися серпантином без відбійників на страшенній висоті. Спочатку я ховалася під сидінням. Але жага зробити фантастичні фото перемогла, і я поступово вирівнювала спину й лаштувала телефон до вікна. Незабутній досвід проходження в собі важливого. Ніби розправляєш крила. Якщо й буває моторошно, то досить ситуативно. І це, скоріше від раптовості випадку. Чого тут можна боятися? Втрат, хвороби, смерті? Ні. Не маю  подібних страхів.

- А в чому найбільша радість? Загалом, що важливо для Вас як особистості: мета  чи шлях, засоби? У чому – сенс і щастя?

- Єдиною ціллю нашого буття є – Щастя. Як би глибоко не копати, лише воно – єдина мета кожного кроку. Звісно, відчуття та розуміння його – дуже індивідуальна річ, та й палітра тут безмежна, і глибина – невичерпна. Надважливо – свідоме  самовідчуття. Коли ти спокійний, легкий, наповнений та… пустий водночас. Коли ти можеш прослідкувати плин енергій у тілах. Коли ти здатен вимкнути думки. Коли відчуття - чесні. Я працюю над таким станом у собі. Це чудовий, насичений процес. Кажу: зупинись – і будь! Це перше, ключове. А потім у житті трапляються чудеса. Вдячність, натх-нення і – щастя.

Наталія Вереснева