kopiika.com.ua

Вони повернулися!

Переглядів: 21Коментарі: 0

У суботу, 7-го вересня, чи не вся Україна не могла стримати сліз. 35 українських бранців Кремля нарешті повернулися з російського полону в обійми рідних та друзів! До останнього моменту точно не було відомо, коли це станеться, ми всі їх чекали щомиті. І тепер наші хлопці вдома!

Вони витримали!  24 військовополонених моряки, захоплені в листопаді минулого року біля Керченської протоки, та 11 політв’язнів, імена й долі котрих назавжди вкарбувалися в скрижалі історії нашої держави та в пам’ять кожного з нас: Олег Сенцов, Олександр Кольченко, Павло Гриб, Володимир Балух, Микола Карпюк, Станіслав Клих, Євген Панов, Роман Сущенко, Олексій Сизонович, Артур Панов. Прилетів і Едем Бекіров, якого ще 27 серпня суд випустив із СІЗО в Сімферополі, проте родичі не знали, де він. Деякі з них знаходилися в Росії з 2014 року.
 Їхні імена хочеться повторювати знову і знову, не задля «протоколу», а тому що в них — наша сила, мужність, стійкість, любов до Батьківщини.  
В аеропорту їх зустрічали під оплески, вигуки «Слава Україні! – Героям слава!», з радістю та шаною. На жаль, так – це було не звільнення, а обмін. Так, їх мали би звільнити без усяких умов. Тим паче, – моряків, чий вихід на свободу з російської в’язниці мав би базуватися на безумовному виконанні рішення Міжнародного трибуналу з морського права, а не торгів з обміном. Так, Путін домігся видачі Цемаха, який є свідком у справі збитого над Донбасом пасажирського літака МН-17. І так, звісно, це було неправильно. Неправильно – з боку путінської Росії. Але не з боку України! Бо ми своїх у біді не лишаємо. І кожне людське життя – то є й завжди має бути найголовнішою цінністю для  держави.
Усім тим, хто розганяє в соціальних мережах судження, що Зеленський учинив державну зраду, слід спитати самих себе: чи були би вони такими безкомпромісно-жорстокими, якби серед полонених були їхні діти?  Абсолютно невинні діти, яких роками тримали в нелюдських тюремних умовах і щодня піддавали нелюдським тортурам? 
Кожен говорить згідно зі своєю совістю. Мабуть, вона не волає в тих, хто може безсердечно витримувати той несамовитий, зболено-мученицький погляд звільненого Станіслава Клиха, якому російський «брат» влаштував ув’язнення, що було гірше пекла.
Його побратим Микола Карпюк, котрий утримувався в катівні разом із Клихом,  розповів про його нелюдські страждання через тортури:
- Те, що він пережив, я не хочу навіть ворогам. Його підвішували за соски до стіни і тримали так, поки соски не рвалися самі по собі. Йому били струмом по статевих органах, молотком, ламали ребра, душили пакетом, підвішували ластівкою до стіни, гвалтували його різними предметами. Цілий рік Станіслав спав у підвалі без ліжка, просто на землі, роздягнений, в позі собаки…  Уже на перших судах Стас був неадекватним. 
До самого Миколи під час утримання під вартою теж застосовувалися тортури, зокрема катування електричним струмом. Російські правоохоронці погрожували викрасти й катувати його дружину й сина. Тож Карпюк був змушений взяти провину на себе.. В ув’язненні через докори сумління вдався до спроби самогубства, намагаючись перерізати горло іржавим цвяхом. Проте цю спробу попередили наглядачі...
Як би ми залишили наших людей надалі в такому пеклі, що розчавлює людську душу й тіло? Чому б не замислитися над тим, що відчувають у полоні наші співвітчизники, що їм доводиться там переживати, що з ними відбувається?  Як можна було не скористатись можливістю їх врятувати? Ото би була вже дійсно – справжня зрада.
Велика частина наших полонених повернулася з дуже серйозними психологічними розладами та підірваним здоров’ям. Серед них:
 - Олег Сенцов, кримський кінорежисер, який   минулого року 145 днів тримав голодування з вимогою свободи для українських політв’язнів;
- український студент Павло Гриб, якого росіяни викрали 24 серпня 2017 р. на території Білорусі. Юному українцю, хворому на портальну гіпертензію, інкримінували «схиляння до теракту». Після визволення хлопець потребує операції на серці. 
Погіршився стан у Едема Бекірова, якого окупанти утримували в Сімферопольському СІЗО у справі про «зберігання й передачу вибухонебезпечних речовин і патронів». У в’язня й до затримання по сфабрикованій справі була І група інвалідності, адже він страждає від декількох важких хвороб.
Роман Сущенко, Олександр Кольченко, Олексій Сизонович, Євген Панов і Артур Панов досі перебувають у різних відділеннях «Феофанії». Звільнені з полону українські моряки були направлені в Головний військовий клінічний госпіталь у Києві. 
Тож усім крикунам, готовим пожертвувати життями співвітчизників – «а то Путін нападьот», – варто згадати: кожен день російсько-українська війна несе нам нові виклики. Кожного дня ми маємо їх приймати, боротися з ворогом, захищати свою країну і своїх громадян. І перемагати! 
Наразі – «великий обмін» завершено. Але «велика гра» за Україну ще триває. Ми пам’ятаємо про те, наскільки підступний та брехливий наш північний сусід. Ми в силах йому протидіяти.  А зараз – просто радіймо! З поверненням додому, наші героїчні співвітчизники!
 — Олена Литвинова