kopiika.com.ua

Єв-Геній… Повернення…

Переглядів: 213Коментарі: 0

Як і все велике, геніальність стає видимою на віддаленні. Час для неї – найкращий фільтр. Це ще стародавні римляни підмітили: «Tempus omnia revelat» (час усе прояснює). 

Білоцерківці – принаймні всі ті, чия молодість припала на 80-ті – початок 90-х років ХХ століття, – знають цю аксіому й без книжок. Бо пам’ятають, як 30 років тому заявив про себе на весь голос, запаливши концертні майданчики не лише в Білій Церкві, в Україні, а й у Москві, Петербурзі та інших містах тогочасного Радянського Союзу наш місцевий рок-гурт «Странники». Його організатором, ідейним натхненником і справжнім лідером був мультиінструменталіст, обдарований композитор, поет, співак з унікальними вокальними даними Євгеній Потоцький. Так у Білій Церкві з’явилася своя рок-легенда. Єв–Геній. 
 
І хоча гурт розпався ще далекого 1992 року, а в 2001-му Є. Потоцький завчасно, як це часто трапляється з найкращими, обдарованими особистостями, на 41 році життя пішов у засвіти, його пісенна спадщина пройшла випробовування часом. 
От я, наприклад, завжди знаю, коли мої сусіди повертаються з польських заробітків: одразу всю нашу вулицю заповнює неповторний голос Є. Потоцького. Так люди, ностальгуючи на чужині за рідною домівкою, пригадують найкраще, що трапилося з ними тут, у Білій Церкві.
 
Євгеній мав Божий дар – був музикантом з абсолютним слухом. Закінчив Київське вище музичне училище ім. Р. Глієра по класу скрипки. Грав на 12 інструментах. У створеному ним у 80-ті роки гурті «Странники» був вокалістом і клавішником. І майже всі пісні колективу мали його авторство. У 1988 р. вони багато гастролювали по Україні з концертною програмою «Путь вдоль реки». Чи варто казати, що білоцерківська молодь знала всі тексти тих пісень напам’ять? У 1990 р. Євгеній записав сольний альбом «Серый дождь», від якого дотепер шаленіє інтернет-спільнота, не маючи навіть зеленого поняття про виконавця, його творчу долю й місце проживання.
 
За життя Потоцький, звичайно, мріяв про належне визнання. Докладав максимум зусиль. З гуртом і соло «пробивав» собі дорогу на велику сцену: брав участь у записах телепередач «Шире круг», «Золотой шлягер» на загальнодержавних каналах, виступав у Москві на стадіоні «Олімпійський». З піснею «Милый друг» став лауреатом ленінградського фестивалю «Шлягер-92». Але тут, у Білій Церкві, шанувальники його творчості мало про це знали. Досягнення Потоцького замовчувалися. У теленовинах тоді лише про партійні з’їзди та «битви за врожай» розказували. 
 
Такі були радянські реалії. Кому в тих великих російських столицях потрібен був співак із якогось невеличкого українського містечка? Тож «вискочці» швидко перекрили всі можливості для «розкрутки».
 
На жаль, «геніальність» – не синонім «популярності» й генії рідко співпадають із часом свого життя. «Усі вже звикли: геніїв немає. Поснулим душам звелено хропти. Епоха несприятлива – ламає ще в колисці геніям хребти», – писала в ті часи Ліна Костенко. Тож і вінілової платівки (чи не найбільшого досягнення Потоцького), випущеної Апрелевським заводом, ми тут, у Білій Церкві, і в очі не бачили. Однак на своїх затертих магнітофонних «бабінах», у своїх серцях, душах і зошитах-«пісенниках» усі його пісні були нами закарбовані. Бо й до  сьогоднішнього дня більш яскравого музиканта в нашому місті не було.
 
І хоча кажуть, що не можна двічі ступити в одну річку, але відчути подих часу, коли гурт «Странники» був у зеніті слави, а білоцерківські шанувальники захоплювалися його творчістю з усім шалом молодих романтичних натур, усе ж таки вийшло! Завдячуючи ініціативі та організаторському таланту нашого земляка Влада Скляра, 3-4 жовтня в ресторані грузинської кухні «Суліко» відбулися концерти, присвячені пам’яті Є. Потоцького. 
 
В. Скляру вдалося зібрати разом музикантів легендарного колективу, які й подарували поціновувачам їхньої творчості програму «Странники. 30 років потому». На його запрошення учасники гурту з’їхалися з різних куточків України й навіть із-за кордону, аби зустрітися разом із менеджером О. Вихристюком, зіграти свої найхітовіші пісні та розповісти цікаві моменти й історії з життя гурту того часу. 
Ведучим вечорів був голова Білоцерківського міськрайонного об'єднання ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка Костянтин Климчук. 
 
Звісно, квитки на концерти були розкуплені вмить. Звісно, у залі не було випадкових відвідувачів, лише справжні шанувальники справжньої рок-музики. Звісно, з великого екрана демонструвалися фото Євгенія. А неймовірний 
К. Александров виконував його хіти, точно копіюючи голос білоцерківської рок-легенди. У всіх присутніх складалося враження, що музиканти й досі постійно гастролюють, настільки злагоджено вони звучали, запалюючи зал усім відомими, усіма улюбленими хітами: «Телефон-автомат», «Река», «Мы ждали у моря погоды»,«Тени»,«Я иду по городу», «Серый дождь». 
 
Як пояснили музиканти гурту Г. Троцький і А. Свистун, своїй «зіграності» вони досі завдячують Є. Потоцькому. Той примушував працювати до сьомого поту. Щоранку влаштовував їм «день бабака», примушуючи репетирувати знову й знову, аби досягнути ідеального звучання. І хоча (за свідченнями всіх, хто знав Євгенія особисто) він мав неймовірно важкий і вибуховий характер, на музику в нього терпіння вистачало. Саме тому концерти стали справжніми мистецькими подіями в житті Білої Церкви. 
 
За сценарієм, вони мали завершуватися найулюбленішим серед фанатів твором Потоцького, його аlterego: «Я в лодку пассажиров не беру». Однак потім ще довго музикантам довелося виступати на «біс». Бо ж присутні в залі люди прагнули ще хоч на хвильку відчути себе в юності. І нехай час змінив їхню зовнішність, але почуття, думки, мрії, минуле – йому не змінити. Як і пам’ять про тих, кого вони любили, ким захоплювалися.
На згадку про концерт меломани купували афіші з автографами всіх музикантів. Ціни на них організатори не встановлювали. Гроші підуть на облаштування меморіальної дошки та місця поховання Є. Потоцького. На жаль, справжня слава завжди приносить квіти лише на могили.
 
— Олена Литвинова