kopiika.com.ua

Замість цепка на шиї – кубок чемпіона

Переглядів: 73Коментарі: 0
Як у світі людей існують напівказкові, але при цьому реальні історії про Попелюшку, яка дивом отримала й багатство, і кохання, – так і в собачому світі народжуються легенди про щасливе рятування цуценят від голоду й холоду, або – знаходження люблячих господарів. Тож додамо до переліку приємних історій – розповідь про добрі руки, що врятували собачу долю. 
 
Герой – красивий пес Енріко, словацький чувач, пес пастушої породи. Цього року він став переможцем у номінаціях своєї породи, піднявшись на першу сходинку чемпіонату України під час сертифікатної виставки собак САС UA – «Біла Церква САС – 2019», організованої Білоцерківським осередком Кінологічної спілки України.
 
Варто сказати, що традиційно на цій виставці було надзвичайно багато цікавих порід собак. Тому, крім самих учасників, тут знаходилося  багато дорослих і дітей, які милувалися таким жвавим різноманіттям «хвостиків» різного віку: мопс, чихуахуа, джек расел тер’єр, бобтейл, шотландська вівчарка, родезійській ріджбек, різеншнауцер, брюссельський грифон... і поряд з тибетським мастіфом – мальтійська болонка. 
 
Високопрофесійна суддівська колегія (з України, Латвії, Хорватії) протягом конкурсного дня оцінювала таких різних представників собачих порід. При цьому, звичайно, задоволення отримали й учасники, і глядачі.
 
…Треба сказати, що погляди багатьох присутніх на виставці притягував серед інших не лише великий білосніжний Енріко, але й тендітна дівчина в скромному темному вбранні, яка вправно та досить жорстко «керувала» цим псом, що миттєво реагував на всі «вовчі» породи, типу вівчарок (генетика все ж таки диктує, адже він має оберігати всіх своїх – від вовків!). 
 
На виставці, звичайно ж,  зустрічаються друзі-собачники. Вони спілкуються, розповідають свої історії життя-буття… Ось так дізнаємося й історію Енріко – пса, що мав нещастя бути породистим, але… опинився з цепком на шиї біля «господарської хатини».
Розповідає про свого собаку інокиня Марина (Жіночий монастир Афонської ікони Божої матері).
 
- До Білої Церкви на всеукраїнську виставку приїздимо вже вдруге. Ми досить вдало продемонстрували зовнішній вигляд Енріко, його навички… І цього разу він також отримав титул «Кандидат у національні чемпіони» й тепер, як говорять у кінологічному світі, уже «закрив титул чемпіона України». 
- У Енріко, узагалі, цікава історія сходження на п’єдестал собачої пошани?
- Повне його імя – ENRIKO VOM URMASTAR. Він родом з розплідника міста Харкова, а в мене опинився випадково. 
Я переглядала в інтернеті інформацію про робочих собак пастуших порід і дуже зацікавилася породою словацького чувача. Оскільки в монастирі я відповідаю за низку питань щодо випасу корів, то такі собаки мені – на допомогу. Тим паче, що із самого дитинства дуже люблю собак великих порід… Наприклад, польська підгалянська вівчарка вирощується в розплідниках під Києвом, а словацький чувач – їхній родич щодо породи. 
Заводчики говорили про те, що порода доволі дорога та й цуценят в Україні наразі немає… Але мені відповіли, що саме зараз є дорослий собака, якого віддають без коштів, але в добрі, надійні руки. 
- Пес загубився? Чи викинули?!..
- Як розповіли тодішні утримувачі собаки, це цуценя доволі дорогої породи заможний фермер купив у подарунок сину як нагороду за спортивні перемоги. Але хлопцю насправді цей собака був непотрібний. І господар спробував використати собаку як охоронця. Але в цієї породи генетично немає агресії до людини, тому для такої роботи вона не годиться. Господар завів собі охоронця іншої породи, а Енріко відправив у приватне господарство... 
Це порода діяльна, розумна. Таким собакам потрібно було чимось займатися – тому пес часто збігав з їхнього двору. Оскільки він породистий, має клеймо, тож коли губився й бігав по районах Харкова, його розпізнавали й повертали додому. У якийсь момент волонтери запропонували господарям пошукати для пса інший дім, де собакою б серйозно опікувалися. Коли я вперше побачила Енріко, то він був із потухлими очима, схудлий, недоглянутий (хоча попередній господар називав дуже дорогі продукти для годування!)… Енріко страждав від відсутності турботи й любові, адже хоча господар його покинув, пес все одно продовжував любити свого господаря. Тож коли собака опинився в нас, ми зайнялися лікуванням тварини: виявилося, що годували його дорого, але неправильно.
- З якого віку Енріко почав брати участь у кінологічних виставках?
- Коли я його отримала, йому було 4,5 роки. Це вже доволі дорослий вік для собаки. Я з’ясувала в харківських заводчиків, хто батьки Енріке, особливості його роду – у них є навіть світові чемпіони, хороша генетика… Тож я взялася за виховання й почала возити на виставки, демонструвати породу. По суті за рік-півтора собака на багатьох виставках отримав від експертів високу оцінку – кілька разів ставав кращим представником породи. І відтепер – чемпіон України. 
- Доля частенько «підкидала» собак?
- Так, і лікувала, і на «перетримку» брала… А за цуценя середньоазійської вівчарки я довго виплачувала борг зі своєї стипендії (навчалася тоді в сільськогосподарському коледжі, потім – на ветеринарному факультеті в Київському національному аграрному університеті). Цього пса на прізвисько Чимран привезла згодом до монастиря. До речі, у нас є розплідник «Монастирська варта», де розводять ці три породи великих собак, про які згадували – словацький чувач, підгалянська вівчарка, середньоазійська вівчарка. Але ми рятуємо від голоду, стерилізуємо, турбуємося про тварин.
- Щодо собак великих порід. Як слід поводити себе батькам, які бачать, що на вулиці малеча проявляє інтерес до собаки?
- По-перше, дитину треба контролювати. Варто одразу запитувати в господаря, чи можна погладити собаку. І точно не варто  нав’язувати малюкам стереотипи: «Великий собака тебе вкусить! Це зла тварина». 
У нас у суспільстві є великий недолік культури спілкування з тваринами. Тож при цьому краще зізнатися: «Я боюся собак».  А потім попросити хазяїна притримати тварину, аніж копати її, чи жбурляти камінням у невинного собаку… Коли в нас буде культура спілкування з тваринами – налагодиться й уся кінологічна інфраструктура.
Наталія Вереснева