kopiika.com.ua

Знайти спокійний прихисток, коли життя на грані

Переглядів: 203Коментарі: 0

…Пізнім вечором, коли чоловік, істерично накричавшись, п’яно ткнувся червоним носом у подушку, Юлія закинула документи та дитячі речі до рюкзака, тихо та швидко натягнула светра із джинсами й, підхопивши на руки 3-річну дитину, вибігла з квартири. Уже дорогою вона набрала подругу: «…Свєтко, він знов мене побив… Не можу більше! Я забрала Іренку і збігла від нього… Можна – до тебе?.. Завтра буду вирішувати з квитками на потяг до мами…»

Здавалося б, звична гірка історія жінки, що посварилася зі своїм п’яним недолугим чоловіком, який розпускає руки, і бідоласі перепадає на горіхи, коли потрапляє під гарячу руку. Але ж тут ще й дитина, котра страждає – і вимушена мандрувати холодним вечором нічним містом до якихось чергових знайомих мами. А якби їх не було?! Що ж тоді? Вистрибувати з теплої хати вночі під мокрий сніг з дощем? Де шукати рятувальний дім – від домашнього насильства? Чи є в Білій Церкві якийсь прихисток для тих, хто потрапив у біду, ставши жертвою насильства з боку власного чоловіка? Як виявляється, поки немає. Уже не вперше виникає в 200-тисячному місті подібне питання. Яким чином і де саме у хвилини гніву чи прояву агресії заховатися жінці з дітьми – від знахабнілого родича?

Тож нещодавно вчергове постало питання щодо «укриття» для безпорадних жінок. Розмова на цю тему в Білій Церкві таки відбулася – у грудні нинішнього року, при цьому із залученням кількох зацікавлених сторін. 

Для обговорення цього питання в залі Білоцерківського міськвиконкому зібрався круглий стіл. Учасниками обговорення були представники структур виконавчого комітету (соціальної служби), депутатського корпусу,  громадські діячі, активісти окремих громадських об’єднань. Варто наголосити, що модератором зустрічі виступила заступник білоцерківського міського голови Катерина Литвиненко, а пропозиції щодо ймовірної благодійної підтримки висловлювала гостя міста – представниця Благодійної громади «Божії приховані скарби» Ніта Хенсон (США). 

Як відомо, ця громада не вперше допомагає білоцерківцям в отриманні допомоги інвалідними візками, засобами для реабілітації після інсультів, продуктовими  пакетами, першою допомогою та іншим.  

«…Я не бачила виходу. 

Я бачила прірву, у яку я лечу!..»

Учасниця круглого столу білоцерківчанка Оксана Щербаньова розповідає свою власну болючу життєву історію й про свій відчай, коли вона, як і багато інших жінок, шукала порятунку деінде, серед знайомих; багато питань у їхньому проблемному сімейному колі ще й досі не закрито: «…Коли я дійшла до крайньої точки, я не бачила виходу. Для мене життя просто втратило цінність. Я не бачила виходу. Я бачила прірву, у яку я лечу!.. Коли я йшла навмання серед людей по вулиці, мені було дуже холодно, був мороз, я була у відчаї… Тоді лише одна людина мене зупинила. І в той момент я зрозуміла, що мене не просто так врятував Всевишній, Всесвіт – отже, необхідно пережити все це, щоб я потім допомогла іншим. 

Саме тоді я зрозуміла, що потрібно організувати притулок. Сама я ховалася від агресора (мого чоловіка!), ночувала і в   знайомих, і в сусідів, залишалася на ніч на роботі... Тепер моя мрія – організувати притулок, куди може звернутися жінка в подібній ситуації. Щоб вона змогла отримати місце для ночівлі, психологічну допомогу, і щоб у спокої спали діти й не відчували страху, що зараз щось зробить батько!.. І щоб мама змогла там себе відновити, реабілітуватися – щоб дати своїй дитині захист, тепло й любов. 

Треба розуміти, що найбільші цінності – це наше Життя, це наш витрачений на страхи час. Згідно зі статистикою, на жаль, в Україні щороку гине 1500 жінок унаслідок агресивних дій і майже 3 мільйони дітей стає  свідками або жертвами домашнього насилля… Так не має бути!».

Пані Оксана запропонувала свої ідеї – з приводу притулку із назвою «Дім допомоги». Серед  завдань такого притулку: він має бути таємним, щоб жінка там на кілька днів могла сховатися, щоб були всі необхідні комунальні умови, харчування тощо. 

Присутні учасники засідання, у тому числі представники управління у справах сім’ї та молоді, активно обговорили кілька варіантів, зокрема з урахуванням наявного на сьогоднішній день комунального житла. Учасники круглого столу домовилися створити комісію, аби вибрати місце-житло  в Білій Церкві для такого притулку жінок із дітьми, які потерпають від домашнього насильства. Саме в такому притулку вони мають отримати психологічну допомогу, можливість соціальної реабілітації – для повернення в нормальне життя.

…Коли здавалося, що надії не залишалось, а Юлія – уже після другої втечі від чоловіка (удруге – тепер уже з маленькою донечкою!) – намагалася просто знову збігти в інше місто, щось схоже на рятівну руку допомоги запропонувала їй доля. З’ясувалося, що в цьому ж місті на роботі в подруги, у сучасному офісі, є хороша кризовий психолог, яка змогла надати кілька цінних порад, у тому числі – координати профі-юриста. 

Згодом, уже через кілька місяців, розібравшись із власним життям та знайшовши більш-менш достойну роботу (щоб не залежати ані від чоловіка, ані від батьків!), вона дивувалась: як за всього кілька років вона змогла віддати своє власне життя на поталу колись коханій людині з деспотичним характером, а довірившись, упасти в таку страшенну залежність від нього... І як добре, що пару днів проревівши та гарно поміркувавши над своїм життям у зачиненій кімнаті своєї подруги Світлани, вона знайшла й  людську підтримку, і корисну пораду. Тож через короткий проміжок часу прийшла й відповідь на вічне запитання: «Що робити?». 

Навіть коли ти в безпросвітному відчаї, десь поряд є ті, хто може допомогти. Треба знайти в собі сили підняти пригнічену голову та вдивитись у людей навколо. Важливо не просто в це вірити, а твердо про це знати.

Наталія Вереснева